Екологічний менеджмент на підприємстві | Спостереження та контроль стану довкілля

Экология и здоровье

Категорія: Спостереження та контроль стану довкілля

Екологічний менеджмент на підприємстві

Автор: Редактор

Екологічний менеджмент – це система управління діяльністю підприємства (організації) в тих чи інших її формах, напрямах, сторонах, які прямо чи непрямо стосуються взаємовідносин підприємства з навколишнім природним середовищем.
Можна сказати, що екологічний менеджмент – це тип управління, принципово орієнтований на формування та розвиток екологічного виробництва й екологічної культури життєдіяльності людини. Це тип управління, побудований на соціально-економічному й соціально-психологічному мотивуванні гармонії взаємин людини із природою.
Предметом екологічного менеджменту є, передусім, екологічні (природоохоронні, ресурсозберігаючі тощо) аспекти діяльності підприємства (організації), продукція, що виробляється, та послуги. Кінцевою метою екологічного менеджменту є мінімізація негативних впливів бізнес-діяльності на навколишнє природне середовище, досягнення високого рівня екологічної безпеки процесів виробництва та споживання продукції, що виробляється на підприємстві, і виконуваних послуг. При цьому реалізація даних завдань має узгоджуватись із досягненням підприємством інших пріоритетних цілей, включаючи забезпечення поточної й довгострокової конкурентоспроможності.
Екологічний менеджмент розширює межі та цілі управлінської діяльності, охоплюючи й навколишнє природне середовище, оскільки екологічна проблематика не розглядається більше окремо від інших аспектів бізнес-діяльності, а екологічні наслідки, витрати перетворюються в інтегральну частину бізнесу.
Таким чином, екологічний менеджмент здійснюється винятково економічними суб’єктами. Це внутрішньо мотивована діяльність, добровільна у своїй основі; діяльність, що залежить від особистої зацікавленості менеджера в її кінцевих результатах та обумовлена його кваліфікацією, досвідом і майстерністю.
Концепція екологічного менеджменту – це комплекс ключових положень, що визначають організацію природоохоронної діяльності на підприємстві;
Положення 1. Без досягнення екологічної стійкості не може бути довгострокового економічного зростання. Природоохоронна робота пов’язана не тільки з витратами підприємницької діяльності, але й з одержанням переваг у конкурентній боротьбі.
Положення 2. Необхідна чітка організаційна спрямованість, для того, щоб включати екологічні аспекти в усі види діяльності, починаючи з наукових розробок і закінчуючи виробництвом і поширенням продукції.
Положення 3. Необхідний постійний діалог і довірчі відносини із громадськістю, без яких успішна підприємницька діяльність неможлива.
Схематичне зображення узагальненої системи екологічного менеджменту подано на рис. 11.2.

Організаційна структура екологічного менеджменту на різних підприємствах неоднакова й залежить від галузі господарства, номенклатури продукції, обсягів виробництва, чисельності працюючих та інших факторів. Деякі тенденції, що існують у сучасній культурі підприємства, стосуються й екологічного менеджменту, визначив, зокрема, роль та обов’язки ради директорів і вищого керівництва, принцип створення організаційних структур і необхідність підготовки керівників середньої ланки.
Робота з персоналом полягає в постійному навчанні раціональному господарюванню. Персонал привчають уважно ставитися до будь-яких дрібниць, контролювати кількість сировинних ресурсів та якість їх використання.
Особлива увага у процесі навчання робітників приділяється чіткому виконанню технологічних регламентів виробництва, а інженерно-технічного персоналу – складанню економічних, але здійсненних регламентів та інструкцій. Мета раціонального господарювання полягає в тому, щоб із максимальною ефективністю використовувати наявне устаткування й виробничі процеси. Це основне завдання управління.
Механізм екологічного менеджменту – сукупність заходів впливу з урахуванням екологічних аспектів на всіх етапах діяльності суб’єкта господарювання. Механізм екологічного менеджменту має три складові: керівництво й контроль, самоконтроль, економічні механізми.
Керівництво й контроль це основні державні нормативи, спрямовані на дотримання прийнятих стандартів на продукцію та технології, стічні води, допустимий рівень атмосферних викидів тощо. Екологічний контроль відігравав і буде відігравати позитивну роль у розвитку законодавчої бази всіх країн. В Україні нормативна база, що регулює стандарти навколишнього середовища (ГДК) і природоохоронну діяльність підприємств (ГДВ, ГДС), існує ще з часів СРСР. На жаль, належний екологічний контроль поки не налагоджений: він базується на звітних даних підприємств та аналізах якості повітря, води, ґрунту санітарно-епідеміологічною службою та природоохоронними органами.
Самоконтроль це ініціативи самих компаній чи галузей промисловості щодо контролювання свого виробництва шляхом дотримання стандартів, моніторингу, зниження рівня забруднення, шуму і т. д. Самоконтроль значною мірою знижує та знижуватиме далі негативний вплив промислового виробництва на навколишнє середовище. Для того, щоб контроль був дієвим, необхідно виробити систему вимог, погоджених між відповідними галузями промисловості й урядом. Така система контролю допоможе промисловості вільно розвиватися та бути конкурентоспроможною.
Економічні механізми. Економічні механізми передбачають елементи державного втручання в ринкове регулювання через платежі за забруднення та штрафи, реалізацію ресурсних квот і «ліцензій на забруднення», надання кредитів як заохочення за економію ресурсів, покриття витрат на амортизацію, скасування субсидій тощо.
Зростаючий інтерес до впровадження економічних механізмів, тобто заходів, спрямованих на зміну ринкової вартості сировини, товарів і послуг за допомогою державних механізмів, що впливають на собівартість виробництва чи споживання, пояснюється чотирма факторами:

  • необхідністю створення системи матеріальних стимулів і заохочень для забезпечення прогресу у сфері екології;
  • більш ефективним використанням переваг ринку для досягнення поставлених цілей у цій сфері;
  • пошуком природоохоронними державними органами й суб’єктами господарювання найменш витратних методів для досягнення цих цілей;
  • необхідністю переходу від боротьби із забрудненнями до їх запобігання.

Принципи екологічного менеджменту слід диференціювати за головними факторами управління: механізмом, процесом і системою управління (рис. 11.3).

Сукупність перерахованих характеристик називається «активним екологічним менеджментом». Він передбачає формування цілісного підходу до бачення динаміки розвитку світу й місця в ньому підприємства, відхід від антропоцентричної концепції на користь турботи про життя на Землі в цілому.
На противагу йому пасивний або реактивний екологічний менеджмент, що ще називають менеджментом природокористування, не потребує зміни існуючої традиційної системи бізнесу, реагуючи на вимоги суспільства й законодавства остільки, оскільки це стає неминучим.
Тіньовий (кримінальний) екологічний менеджмент може виникати у випадку поширення незаконної кримінальної екологічної політики й відповідного «екологічного менеджменту».
У Німеччині з 46 000 зареєстрованих у 1997 р. порушень екологічного законодавства близько 75 % стосувались нелегальної утилізації відходів. У Росії та Україні особливу небезпеку (як екологічну, так і економічну) становлять нелегальне збирання цінних компонентів різних конструкцій, у тому числі ліній електропередач, залізничних колій та іншого, під виглядом лому кольорових металів.
Екологічна стратегія є одним із центральних елементів екологічного менеджменту на стратегічному рівні. Вона становить собою ланку, що пов’язує нормативну екологічну політику й оперативні екологічні програми. Цей взаємозв’язок може бути простежений за допомогою моделі інтегрованого екологічного менеджменту (рис. 11.4).

Стратегічний менеджмент реалізує завдання забезпечення довгострокової конкурентоспроможності фірми за допомогою зміцнення існуючого та формування нового потенціалу ефективності (імідж, компетенції, частка ринку тощо). Базисні стратегії фірми спрямовані сьогодні на зниження витрат, підвищення якості продукції, лідерство у швидкості поставок і реагування на зміну вимог ринку. Зі збільшенням значення для бізнесу екологічних і соціальних факторів відбувається значне розширення кола традиційних економічних і технічних параметрів, що визначають потенціал успіху, та які необхідно враховувати під час розробки стратегії фірми.
Поруч із теоретичними підходами велике значення має визначення екологічного менеджменту, що закріплене в міжнародних стандартах.
Так, у 1992 p. в Західній Європі введено стандарт у галузі систем екологічного менеджменту BS-7750 (Specification for Environmental Management System), розроблений Британським інститутом стандартизації на запит Британської конфедерації промисловості. Пізніше аналогічні стандарти були прийняті іншими країнами Західної Європи. У 1993 р. були остаточно погоджені й опубліковані вимоги до створення «Схеми екологічного менеджменту й аудиту» (Eco-management and audit scheme or EMAS). 3 1995 p. підприємства мають можливість пройти сертифікацію відповідно до EMAS.
Відповідальним за процес перегляду стандартів ISO 9000 є Технічний комітет ISO (ISO/ТС 176). Процес перегляду здійснюється на основі єдності думок фахівців із якості та промисловості, призначених членами ISO, і тими, хто представляє всі зацікавлені сторони.
У 1994 р. Технічний комітет ISO (ISO/ТС 176) на основі аналізу пропозицій національних організацій, досвіду застосування стандартів ISO серії 9000 версії 1987 р. в різних країнах світу та сферах діяльності завершив перегляд стандартів (фаза 1). До складу серії, або, як усе частіше тепер кажуть, сімейства стандартів ISO серії 9000 версії 1994 р. ввійшли більше 20 стандартів і документів.
У 2000 р. сімейство стандартів ISO серії 9000 було радикально переглянуто. Основними причинами перегляду стандартів у 2000 р. є:

        • потреба в постійному контролі за задоволенням споживача;
        • задоволення потреби в більш зручних для користувача документах;
        • забезпечення узгодження вимог і керівних указівок до систем менеджменту якості та сприяння використанню організаціями загальних принципів менеджменту якості.

Директиви ISO також визначають, що стандарти мають переглядатися, відзиватися або підтверджуватися кожні п’ять років для забезпечення їх актуальності й задоволення потреб світового співтовариства.
Сімейство стандартів ISO серії 9000 версії 2000 p., як і сімейство стандартів ISO серії 9000 версії 1994 р., є сімейством взаємозалежних стандартів, розроблених із метою допомогти організаціям усіх типів і розмірів упроваджувати й використовувати ефективні системи менеджменту якості. До міжнародних стандартів ISO 9000:2000 відносять:

  • ISO 9000:2000 – системи менеджменту якості (Основні положення і термінологія);
  • ISO 9001:2000 – системи менеджменту якості (Вимоги);
  • ISO 9004:2000 – системи менеджменту якості (Посібник із поліпшення);
  • ISO 19011:2002 – посібник з аудиту систем менеджменту якості й екологічного менеджменту.

Нові стандарти більше налаштовані на одержання високих результатів у бізнесі та застосування в будь-яких організаціях: великих і малих, державних або приватних; вони стали більш простими у використанні, зрозумілими у викладі, більш дружніми до користувача. З’явилася більша узгодженість між системами управління якістю та реальними процесами виробництва, сумісність з іншими системами управління виробництвом, у першу чергу із системою захисту навколишнього середовища.
Практика застосування ISO 9000: міжнародний досвід. За останніми даними, близько 100 тис. компаній в усьому світі були сертифіковані за ISO 9000, причому близько половини з них знаходяться у Великобританії, а близько 10 тис. – у США. Незважаючи на те, що стандарти створювалися з розрахунком на всі галузі промисловості, є чітка тенденція до сертифікації в основному традиційних виробництв.
Щоб пройти сертифікацію за ISO 9000, компанії повинні, насамперед, розробити й запровадити в дію ряд процесів відповідно до вказівок, що містяться в документації. Потім спеціальна фірма-реєстратор здійснює інспекцію компанії. Проте й на цьому процес не закінчується. Насправді він не закінчується ніколи (правила ISO 9000 вимагають, щоб незалежні аудитори відвідували підприємство кожні шість місяців протягом усього часу його існування та пересвідчувалися в дотриманні компанією принципів стандарту). В іншому разі реєстрація може бути визнана недійсною.
Незважаючи на те, що стандарти ISO розробляються за урядової підтримки, сертифікація за ISO 9000 – справа цілком добровільна. Тиск, що примушує підприємство здійснити сертифікацію, виходить із боку споживачів, а не законодавчих органів. Найважливішим фактом, який стосується цього стандарту, є те, що багато компаній, особливо в Європі, домагаються реєстрації за ISO 9000 у своїх постачальників товарів і послуг. Тобто «немає реєстрації за ISO 9000 – не буде укладений контракт». У США, наприклад, НАСА – державна організація США, що займається дослідженням космосу, й Міністерство оборони вимагають від своїх постачальників сертифікації за ISO 9000.
Корпорація DuPont є прикладом підприємства, що відповідає ISO. Діяльність корпорації пов’язана із всесвітнім продажем продукції хімічної промисловості. У тому, щоб зареєструватися на відповідність ISO, був очевидний сенс: до складу продукції, яка випускається європейськими підприємствами, входить стільки компонентів DuPont, що відповідність ISO 9000 просто необхідна для бізнесу корпорації. Кожний завод DuPont повинен окремо пройти процес реєстрації на відповідність ISO 9000.
Спочатку на різноманітних підприємствах DuPont запроваджувалися методики ISO 9000, які здійснювались вручну. На DuPont з’ясували, що ISO 9000 та інша процедурна документація вестимуться щонайкраще, якщо для їх ведення використовувати системи типу «клієнт-сервер» на основі персонального комп’ютера. Для впровадження останньої версії системи ISO 9000 компанія використала програмні продукти PC DOCS, їх придбання обійшлося набагато дешевше, ніж розробка власних програм корпорації для ISO 9000.
Поставивши питання про ISO 9000, ми отримуємо одну із трьох можливих відповідей: або це відмінна система контролю якості бізнес-процесів, або неприємна необхідність, або марна витрата часу та грошей.
Захисники ISO 9000 вважають, що думка про те, що стандарт змушує компанію займатися зайвою роботою, помилкова. В ISO 9000 немає жодної фрази про те, щоб клеїти ярлики на кожний аркуш паперу; стандарт лише передбачає необхідність затвердження найважливіших документів і подальше розміщення їх у якомусь захищеному каталозі.
Мабуть, найбільш цікава деталь в усій історії зі стандартом – це те, що навіть консультанти з ISO 9000 не можуть впевнено сказати, чи система контролю якості дійсно покращує якість.
ISO 9000 варто розглядати лише як один із багатьох чинників, які необхідно враховувати, приймаючи рішення про укладання договору з постачальником.
Більшість консультантів говорять, що компанії, які пройшли сертифікацію за ISO 9000, справді відчули вигоду як з погляду економії грошей, так і з погляду поліпшення умов праці службовців.
За даними оглядів, витрати на запровадження ISO 9000 становлять у середньому близько 220 тис. доларів. Проте компанії, що використовують системи ISO 9000 (це загальна думка), завдяки підвищенню продуктивності заощаджують від однієї до кількох сотень тисяч доларів на рік.
Інші системи контролю якості можуть зникнути разом зі змінами у правлінні, а от прихильність компанії до ISO 9000 завдяки регулярним перевіркам буде більш стійкою.
Система стандартів, прийнятих у Західній Європі, має особливість і винятковість, але все-таки майбутнє в цій сфері належить всесвітній системі та стандартам, розробленим міжнародним інститутом ISO (The International Organization for Standardization). ISO розробляє й випускає міжнародні стандарти, що стосуються різних галузей діяльності. Його Технічним комітетом з екологічного менеджменту розроблені стандарти серії ISO 14000, що мають забезпечувати зменшення несприятливих впливів на навколишнє середовище на трьох рівнях:

  • організаційному – шляхом поліпшення екологічної «поведінки» корпорацій;
  • національному – шляхом створення істотного доповнення до національної нормативної бази й формування компонента державної екологічної політики;
  • міжнародному – шляхом поліпшення умов міжнародної торгівлі. Появу ISO 14000 називають однією з найбільш значних міжнародних природоохоронних ініціатив. На думку розробників (технічного комітету ISO/TC 207), стандарти серії ISO 14000 можуть застосовуватися в діяльності кожної організації, що ставить своєю метою:
    • введення системи екологічного менеджменту й забезпечення її сталого функціонування та високої ефективності;
    • забезпечення відповідності екологічній політиці, розробленій самою організацією;
    • відкрито декларовану політику;
    • демонстрацію такої відповідності всім сторонам (іншим організаціям, споживачам, партнерам, населенню);
    • одержання сертифіката або відповідної офіційної реєстрації системи екологічного менеджменту спеціально уповноваженими органами;
    • самостійну оцінку власної діяльності та її відповідність міжнародним стандартам у галузі екологічного менеджменту.

Основним предметом ISO 14000 є система екологічного менеджменту, що служить для організацій «modus operandi» (способом дій), необхідним для досягнення цілей екологічної діяльності й поетапного вирішення конкретних завдань.
Успіх функціонування цієї системи залежить від усіх ієрархічних і функціональних рівнів кожної з організацій. Як видно з рис. 11.4, представлена модель екологічного менеджменту є наочним прикладом функціонування та взаємозв’язку функцій управління в їх класичному викладі.
Відповідно до цієї системи документів, ключовим поняттям серії ISO 14000 є система екологічного менеджменту (СЕМ) в організації (на підприємстві або в компанії). Тому центральним документом такої серії вважається стандарт ISO 14001 – «Специфікації та посібник із використання систем екологічного менеджменту». На відміну від інших документів, усі його вимоги «аудійовані», тобто передбачається, що відповідність або невідповідність їм конкретної організації може бути встановлена з високою мірою визначеності. Саме відповідність стандарту ISO 14001 і є предметом формальної сертифікації. Всі інші документи розглядаються як допоміжні.
Особливістю цієї серії стандартів є те, що вона орієнтована не на кількісні параметри (обсяг викидів, концентрацію речовин тощо) й не на технології (вимога використовувати чи не використовувати певні технології), а на вимогу використовувати «кращу з доступних технологій». Такий характер стандартів обумовлений, з одного боку, тим, що стандарти серії ISO 14000 як міжнародні не повинні вторгатися у сферу дії національних нормативів, а з іншого боку - тим, що попередником ISO є «організаційні» підходи до якості продукції (концепція «всеохоронного менеджменту якості»), згідно з якими ключем до досягнення якості є створення належної організаційної структури й поділ відповідальності за якість продукції та послуг.
Офіційно стандарти серії ISO 14000 є добровільними. Вони не заміняють законодавчих вимог, а забезпечують систему визначення того, яким чином компанія впливає на навколишнє середовище та як виконуються вимоги чинного законодавства. Організація може використовувати стандарти серії ISO 14000 для внутрішніх потреб (наприклад, як модель або формат внутрішнього аудиту СЕМ). Передбачається, що створення такої системи дає організації ефективний інструмент, за допомогою якого вона може управляти всією сукупністю своїх впливів на навколишнє середовище та приводити власну діяльність відповідно до різноманітних вимог.
Незважаючи на добровільність стандартів, за словами голови ISO/TC 207 Джима Діконса, через 10 років від 90 до 100 % великих компаній, у тому числі транснаціональних, будуть сертифіковані відповідно до цих стандартів. Підприємства намагатимуться одержати сертифікацію за ISO 14000 в першу чергу тому, що така сертифікація (або реєстрація за термінологією ISO) буде однією з неодмінних умов маркетингу продукції на міжнародних ринках (наприклад, нещодавно ЄС оголосило про свої наміри допускати на ринок країн співдружності тільки ISO-сертифіковані компанії).
Серед інших причин, через які підприємство може потребувати сертифікації або впровадження СЕМ, можуть бути такі:

      • така система сприяє зниженню виробничих та експлуатаційних витрат;
      • при налагодженій СЕМ легше виконувати державні екологічні вимоги й доводити, що компанія працює відповідно до виданих їй екологічних дозволів;
      • банки охочіше інвестують підприємства з добре функціонуючою СЕМ, тому що це знижує їх ризики та в цілому є ознакою високого менеджменту;
      • попередження екологічних катастроф на підприємстві, що можуть призвести до фінансового банкрутства за лічені секунди;
      • деякі клієнти бажають працювати тільки з компаніями, що мають СЕМ;
      • підприємства із СЕМ, визнаною на міжнародному рівні, більш конкурентоспроможні на ринку.

Україна вирішила приєднатися до ГАТТ та вступити до Світової організації торгівлі (COT). Саме з метою підготовки вітчизняних підприємств до жорстких правил міжнародної торгівлі й конкуренції світового ринку Держстандарт України, уперше на території СНД, здійснив пряме введення стандартів серії ISO 14000 у ДСТУ. З 1 січня 1998 р. вони набрали чинності в Україні як добровільні національні стандарти у сфері управління навколишнім середовищем.
У перекладах документів серії ISO 14000, введених в Україні, термін «екологічний менеджмент» замінено терміном «управління якістю навколишнього середовища», а в деяких випадках – терміном «екологічне управління». Тим часом, аналіз існуючих нормативних документів, навчально-методичної літератури та практики природоохоронної діяльності дає змогу виявити ряд істотних розходжень між цими поняттями, що стосуються суб’єктів екологічного управління й екологічного менеджменту, мотивації їхньої діяльності, ролі відповідальних осіб, їх відповідальності за результати цієї діяльності тощо.
Ключовим поняттям серії ISO 14000 є поняття СЕМ в організації (підприємстві чи компанії). Тому найважливішим документом стандарту вважається ISO 14001 – «Специфікація і настанова з використання систем екологічного менеджменту». На відміну від інших, всі вимоги цього документа є «аудованими» й передбачається, що відповідність стандарту ISO 14001 і є предметом формальної сертифікації. Решта документів розглядаються як допоміжні (наприклад, ISO 14004 містить більш докладні рекомендації щодо створення СЕМ, серія документів 14010 визначає принципи аудиту систем екологічного менеджменту). Серія 14010 визначає методологію «оцінки життєвого циклу», що може використовуватися під час оцінки екологічних впливів, пов’язаних із продукцією організації (така оцінка здійснюється за стандартом ISO 14001).
Основні вимоги, які висуває до організації ISO 14000 і відповідність яким означає, що організація має СЕМ, такі:

  • вироблення екологічної політики – складення спеціального документа про наміри та принципи організації, який служитиме основою для дій організації та визначення екологічних цілей і завдань. Екологічна політика повинна відповідати масштабу, природі й екологічним впливам, створюваним діяльністю, продуктами та послугами компанії. Екологічна політика, серед іншого, повинна декларувати своє прагнення до відповідності нормативам, а також до «постійного поліпшення» системи екологічного менеджменту й запобігання забрудненню. Документ має бути доведений до відома всіх працівників організації та доступним громадськості;
  • вироблення й дотримання процедури визначення істотних впливів на довкілля (тут і в інших місцях стандарт говорить про вплив, пов’язаний не тільки з безпосередньою діяльністю організації, але й з її продуктами та послугами);
  • визначення екологічних цілей і завдань з урахуванням значимих екологічних впливів, законодавчих та інших вимог. Цілі й завдання по можливості мають бути кількісними та узгоджуватися з екологічною політикою. Під час їх формування слід брати до уваги погляди «зацікавлених сторін» (маються на увазі будь-які групи і громадяни, чиї інтереси торкаються екологічних аспектів діяльності підприємства);
  • складення програми екологічного менеджменту для досягнення поставлених цілей. Програма має визначати відповідальних, засоби й терміни досягнення цілей і завдань;
  • визначення структури відповідальності. Для забезпечення роботи цієї системи мають бути виділені достатні людські, технологічні та фінансові ресурси;
  • виконання ряду вимог щодо навчання персоналу, а також із підготовки до нештатних ситуацій;
  • періодичне проведення аудиту СЕМ з метою з’ясування, чи відповідає система критеріям, встановленим організацією, а також вимогам стандарту ISO 14000, чи належним чином упроваджена та працює. Аудит може проводитись як самою компанією, так і незалежною стороною;
  • перевірка керівництвом організації роботи СЕМ з погляду її адекватності й ефективності. Обов’язково має розглядатися питання про необхідні зміни в екологічній політиці, цілях та інших елементах СЕМ. Загалом в основі вимог стандарту лежить відкритий цикл «план–здійснення–перевірка–перегляд плану».

В екологічному менеджменті основні цілі та відповідні критерії оцінки їх досягнення пов’язані із процесами постійного поліпшення й удосконалення. Послідовне, щорічне поліпшення має досягатися за всіма екологічно значимими аспектами діяльності економічних суб’єктів, де цього дійсно можна досягти. Подібне удосконалення практично неможливо імітувати й фальсифікувати, що, у свою чергу, створює необхідну основу для оцінки екологічного благополуччя економічних суб’єктів. У такий спосіб ефективний екологічний менеджмент забезпечує підприємству кредит довіри у відносинах з усіма сторонами, зацікавленими в його діяльності. У цьому й полягає основна перевага екологічного менеджменту порівняно із традиційним екологічним управлінням.

 

Оставить комментарий