Еколого-економічні проблеми використання біологічних ресурсів | Спостереження та контроль стану довкілля

Экология и здоровье

Категорія: Спостереження та контроль стану довкілля

Еколого-економічні проблеми використання біологічних ресурсів

Автор: Редактор

Біосфера – область активного життя на земній кулі. У біосфері живі організми й середовища їх існування органічно пов’язані одне з одним, утворюючи цілісну динамічну систему. Біосфера охоплює нижню частину атмосфери, гідросферу та верхню частину літосфери.
Біота – сукупність видів рослин, тварин і мікроорганізмів, об’єднаних спільною областю поширення.
Ресурси біологічні – джерела й передумови отримання необхідних людям матеріальних і духовних благ в об’єктах живої природи (промислові об’єкти, культурні рослини, домашні тварини, мальовничий ландшафт, мікроорганізми). Розрізняють рослинні ресурси та ресурси тваринного світу. На земній кулі нараховується близько 500 тис. видів рослин, у т. ч. 23 тис. тих, якими користується людина. Існує близько 1,5 млн різних видів тварин.
Україна завдяки сприятливому географічному положенню в Європі та різноманітним типам рівнинних, степових, лісостепових, лісових ландшафтів, а також гірських екосистем, вирізняється багатими за видами та складом флорою та фауною.
Флора – сукупність видів рослин, що істотно склалась, які ростуть у будь-якій місцевості або на Землі в цілому.
Флора нижчих і вищих видів рослин України нараховує понад 25 000. За спектром основних життєвих форм усі види судинних рослин поділяються на дерева, кущі, напівкущі, багаторічні трав’янисті рослини, дворічні та однорічні. Флора судинних рослин України налічує понад 5 тис. видів, із них близько 250 видів офіційно визнано лікарськими, хоча майже 1 100 видів флори України мають біологічно активні речовини з лікувальними властивостями.
В Україні росте понад 450 видів квіткових і вищих спорових рослин, що становить четверту частину флори всієї Європи. Флористично найбагатші райони – це Крим, Карпати, Полісся, Кременецькі гори на Поділлі, Донецький кряж у степовій зоні.
Фауна – сукупність видів живих організмів, котрі мешкають у певній місцевості або на Землі в цілому.
На території України нині відомо близько 45 тис. видів тварин, серед яких понад 700 видів хребетні, решта – безхребетні. Основними проблемами в галузі охорони й регулювання використання тваринного світу є його недостатня вивченість, відсутність достовірних даних щодо запасів промислових видів та обсягів їх добування, погіршення природних умов існування диких тварин через зростаючий антропогенний вплив і послаблення їх охорони від незаконного використання та знищення. Нині до Червоної книги України занесено 382 видів рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, тварин.
Ведення мисливського господарства здійснюється переважно екстенсивним шляхом, що є наслідком скорочення обсягів штучного розведення та випуску у природу мисливської фауни, проведення біотехнічних заходів, послаблення охорони мисливських угідь.
Важливою складовою біоресурсів є запаси риби та інших водних тварин. Протягом останніх років на більшості водойм спостерігається тенденція до зниження загального вилову риби.
Екстенсивне природокористування, нехтування екологічним обґрунтуванням у процесі розвитку агропромислового комплексу, зарегулювання стоку річок, осушення боліт, стихійний розвиток колективного садівництва та інші невпорядковані дії призвели до зниження майже 70 % цінних природних комплексів і ландшафтів України.
Закон «Про природно-заповідний фонд України» визначає правові основи організації, охорони й використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів та об’єктів. До природно-заповідного фонду належать природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, дендрологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.
Природно-заповідний фонд складають ділянки суші та водного простору, природні комплекси та об’єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду рослинного та тваринного світу, підтримання загального екологічного балансу й забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
Площа природно-заповідного фонду України зростає повільними темпами, становлячи на сьогодні 3,4 % території країни, що є недостатнім гарантом для забезпечення збереження й відтворення генофонду тварин і рослин та різноманіття природних екосистем.
За останні роки в Україні сформовано цілу мережу природно-заповідних територій (5 350 територій та об’єктів) загальною площею понад 1,1 млн га.
Особливого значення набуває природно-заповідна мережа України як основа екологічної мережі держави. Україна підписала Конвенцію про біорізноманітність (Ріо-де-Жанейро, 1992).
Основними напрямами діяльності щодо збереження біологічного різноманіття є досягнення економіко-екологічної збалансованості, структурна перебудова економіки, глибоке удосконалення законодавства та культура природокористування, збереження та поновлення екосистем, а саме:

  1. збереження та відновлення прибережно-морських і морських, річкових і заплавних, озерних і болотних, лучних і степових, лісових і гірських екосистем;
  2. збереження видів і популяцій;
  3. екологічне оздоровлення урболандшафтів та інших територій інтенсивного ведення господарської діяльності;
  4. екологізація агроландшафтів та агротехнологій, методів діяльності в лісовому, рибному, мисливському, водному та земельному господарствах;
  5. створення національної екологічної мережі (системи «зелених» коридорів) як складової частини європейської екологічної мережі.

Разом з економічною цінністю, ліси мають велике значення для збереження навколишнього середовища й оздоровлення населення.
Ліс – це сукупність землі, деревної, кущової та трав’яної рослинності, тварин, мікроорганізмів та інших компонентів навколишнього середовища, біологічно взаємопов’язаних і впливаючих один на одного у своєму розвитку. Це – унікальна екологічна система, що безпосередньо впливає на стан навколишнього середовища.
Характеристика лісових екосистем – це їх площа, лісистість, запаси деревини.
Лісовий фонд – сукупність усіх лісів як природного походження, так і штучно вирощених. У складі лісового фонду розрізняють лісові й нелісові площі (сільськогосподарські угіддя, просіки, дороги тощо).
Лісова площа – це площа, зайнята деревами та чагарниками, які використовуються з лісогосподарською метою. Це громадські, приватні ліси, національні парки й заповідники, лісові культури та плантації (розрахункові лісосіки, площі під дорогами, лісові розсадники, крім міських парків і скверів, садів, лісових пасовищ).
Ресурси лісові – деревні, технічні, харчові, кормові, лікарські та інші ресурси, а також корисні природні властивості лісу (захисні, водоохоронні, оздоровчі та ін.). Загальна площа Землі, покрита лісами, становить 28 % від території суходолу. Запас деревини у всіх лісах досягає 359 млрд м3, у тому числі хвойної – 127 і листяної – 232. Основна частина лісів розташована в зоні помірного поясу й вологих тропічних лісів.
Без лісу деградує земля, деградують водні ресурси. У лісах сконцентровано близько 80 % загальних запасів фітомаси планети, щорічно синтезуються близько 65 % органічних речовин, що утворюються на суші, виробляється близько 60 % біологічно активного кисню та поглинається вуглекислого газу в обсягах, що у 2–3 рази перевищує його надходження від спалювання палива, дихання та інших джерел.
Ліс – самовідновлюваний під час правильного ведення господарства, відтворювальний природний ресурс, саморегулююча екосистема. Україна належить до лісодефіцитних держав. Ліси України розміщені по території нерівномірно: Полісся – 29 % площі регіону, Лісостеп – 14, Карпати – 400, Степ – 5, Крим (в основному в горах) – 10 %. Хвойні насадження займають 42,2 % від загальної площі вкритих лісом земель, твердолистяні – 43,2, м’яколистяні – 13,6 %.
Ліси України виконують переважно повітряноохоронні, водорегулюючі, ґрунтозахисні, санітарно-гігієнічні, рекреаційні функції й мають обмежене експлуатаційне значення.
В Україні існує три групи лісів:
1) заповідники, ґрунтозахисні ліси, полезахисні, курортні, зелені зони міста, захисні смуги полів і лісів;
2) ліси з інтенсивним веденням лісового господарства;
3) спілі ліси експлуатаційного призначення.
Загальна площа лісів України становить близько 10 млн га, з них лісовою рослинністю вкрито 9,4 млн га. Лісистість становить 15,6 % площі країни. Такий показник є досить низьким і потребує поступового збільшення до 20–22 % в цілому по Україні з відповідною диференціацією за регіонами.
Загальний обсяг лісокористування в Україні становить 14,4 млн м3 у тому числі основного користування – 6,7 млн м3, що задовольняє потреби народного господарства лише на 25–27 %. У зв’язку з дефіцитом деревини щорічна потреба в її завезенні становить 30 млн м3.
Хибна практика планування екстенсивного лісокористування призвела до значного виснаження лісів, зниження загальної продуктивності їх ценозів, погіршення товарної структури лісосічного фонду.
Сьогодні найбільшу площу займають молодняки (45,4 %) та середньовікові насадження (37,7 %), достигаючі та стиглі деревостани становлять відповідно лише 10,1 % і 6,8 %, що в 1,5–2 рази нижче оптимальних значень.
Лише за останнє десятиріччя в Україні загинуло від промислових викидів 2,5 тис. га лісових насаджень, радіаційного забруднення через аварію на Чорнобильській АЕС зазнали 3,5 млн га лісів, що потребує обмеження лісокористування, удосконалення системи протипожежної безпеки лісів. Щороку виникає близько 3 500 лісових пожеж на площі 4 000 га.
Лісам Українських Карпат загрожує надмірний випас, хімічне забруднення, кислотні дощі й використання застарілих методів заготівлі та транспортування деревини, що призводить до ерозії ґрунтів, руйнування природної рослинності.
Відновлення лісів в Україні відбувається переважно за рахунок створення лісових культур.
Нарощування лісового фонду створює умови для очищення й відродження малих річок.
Ліс є ефективним засобом охорони навколишнього середовища від технічного, зокрема, радіоактивного забруднення.
Позитивний вплив лісових насаджень проявляється не тільки у плані збереження ґрунтів від ерозії, а й сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур.
Лісозахисні посадки регулюють стік, гідрологічний режим місцевості, покращують мікроклімат, надійно захищають прилеглі поля від шкідливої дії суховіїв, засух і пилової бурі.

Ліс виконує стабілізуючі функції в регулюванні природних процесів, що проходять у біосфері планети та у складі її атмосфери.

 

Оставить комментарий