Еколого-економічні проблеми використання земельних ресурсів | Спостереження та контроль стану довкілля

Экология и здоровье

Категорія: Спостереження та контроль стану довкілля

Еколого-економічні проблеми використання земельних ресурсів

Автор: Редактор

Земельні ресурси відіграють особливо важливу роль у житті та виробничій діяльності людства. Раціональне використання, збереження, підвищення родючості ґрунтів – неодмінна умова нарощування продовольчого потенціалу країни.
Для визначення економічної оцінки землі в сільськогосподарському виробництві часто використовують класичний підхід із визначенням ренти. Рента як економічна категорія характеризує будь-який дохід, що регулярно отримується (з капіталу, землі, майна тощо) та безпосередньо не залежить від підприємницької діяльності. Природно-ресурсна рента – це категорія рентного доходу, що виникає в результаті господарської діяльності.
Диференціальна рента – надлишковий чистий прибуток, який має фіксований характер та одержується під час використання природних ресурсів та умов різної якості.
Розрізняють такі форми ренти.
Диференціальна рента І – додатковий прибуток, одержаний на кращих за якістю та місцезнаходженням ділянок при рівновеликих вкладеннях капіталу.
Як правило, цей вид ренти пов’язаний із природною родючістю землі. Слід зазначити суттєвий момент – тільки поєднання властивостей землі з капіталом дає можливість одержати диференціальну ренту.
Диференціальна рента ІІ – додатковий прибуток, що одержується на однакових за якістю ділянках за рахунок додаткових вкладень капіталу.
Монопольна рента – додатковий прибуток, який одержується під час експлуатації ділянок із винятковими (наприклад, унікальні рекреаційні ресурси) та залежить від платоспроможного попиту споживачів.
Зазначимо, що в Україні є всі умови для формування усіх видів ренти. Однак особливо слід зауважити, що на практиці жоден із видів ренти в чистому вигляді не існує, і можна говорити про диференціальну ренту в загальному вигляді.
Під економічною оцінкою землі розуміють оцінку якості землі як основного засобу виробництва. Предметом економічної оцінки землі є економічна родючість як конкретна економічна форма виявлення дійсної (абсолютної та відносної) ґрунтової родючості. Для цього використовується рентний підхід. Це не тільки оцінка родючості землі, але й оцінка ринків збуту продукції, адміністративних центрів, транспорту тощо.
Аналіз літературних джерел дозволяє виділити такі аспекти застосування матеріалів оцінки земель для удосконалення керування сільськогосподарським виробництвом:
1)  облік витрат сільськогосподарського виробництва у зв’язку з відводом земель для несільськогосподарських потреб;
2)  аналіз результатів господарської діяльності сільськогосподарської продукції;
3)  вирівнювання економічних можливостей сільськогосподарських підприємств, що знаходяться в неоднакових природноекономічних умовах господарювання;
4)  організація внутрішньогосподарського розрахунку й нормативне обґрунтування завдань колективам, працюючим на підряд;
5)  облік продуктивності здібності земель у складі виробничого потенціалу сільського господарства.
Забезпечуючи аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, дані оцінки земель сприяють розробці планово-економічних завдань на перспективу та вдосконаленню фінансових відносин сільськогосподарських підприємств із державою.
Для оцінки землі щодо ефективності обробки різноманітних сільськогосподарських культур дозволяють найбільш обґрунтовано розташовувати сільськогосподарське виробництво й визначати його спеціалізацію з урахуванням природноекономічних умов.
Показники оцінки землі дають можливість складати поточний і перспективний план, госпрозрахункові завдання з урахуванням продуктивної спроможності землі.
Головне завдання застосування показників економічної оцінки земель полягає у визначенні реального рівня підйому виробництва сільськогосподарської продукції з повним використанням економічної родючості.
Особливостями розрахунку економічних збитків від антропогенного порушення довкілля в агропромисловому секторі є такі:
1)  земля – малорухоме середовище, міграція в ній забруднених речовин відбувається повільніше, ніж в атмосфері і воді, а їх концентрації постійно зростають;
2)  забруднення ґрунту на людину впливає не прямо, а опосередковано – через кількість і якість врожаю та вироблених із нього продуктів харчування;
3)  використання землі супроводжується перетворенням і зміною її природних первісних властивостей, виникненням нових. Перетворення сільськогосподарських угідь у ріллю, зрошення в засушливих та осушення у зволожених регіонах нерідко мають небажані наслідки;
4)  відсутність водоочисних споруд на тваринницьких комплексах та невисока ефективність їх роботи на підприємствах переробної промисловості;
5)  безгосподарне використання мінеральних добрив та отрутохімікатів, які завдають значної шкоди земельним ресурсам і впливають на якість продукції АПК;
6)  найбільшої шкоди завдає використання потужної техніки, що призводить до ущільнення ґрунтів, збитки від якого практично неможливо обрахувати;
7)  диспаритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію.
Відмінністю розрахунку збитків у сільськогосподарському господарстві є те, що можна оцінити за натуральними показниками (скільки втрачено продукції рослинництва та тваринництва).
Підвищення ефективності сільського господарства досягається переважно шляхом застосування добрив, нербіцитів і пестицидів, розвитку механізації, виведення нових сортів рослин і порід тварин, впровадження прогресивних технологій вирощування культур, раціональної спеціалізації господарств і структури посівних площ, раціонального використання земельних і водних ресурсів тощо. З погляду екології не всі ці засоби однаково безпечні.
Екологізація в АПК у цілому повинна перешкоджати негативному впливу технологічних процесів на стан навколишнього середовища. Екологізація сільськогосподарського виробництва – об’єктивно зумовлена, планомірно здійснювана система загальнодержавних, галузевих і регіональних заходів, спрямованих на впровадження у практику якісно нових, екологічно безпечних видів техніки, технологій та організації матеріального виробництва, способів і методів функціонування промислових, аграрних та аграрно-промислових комплексів із метою найефективнішого використання природних ресурсів, їх збереження, відтворення та примноження, підтримання динамічної екологічної рівноваги в навколишньому середовищі. Кінцевим підсумком екологізації розвитку продуктивних сил може бути досягнення (забезпечення) повної гармонізації відносин між суспільством і природою.
Охорона землі та їх раціональне використання повинні здійснюватися на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням їх зональних і регіональних особливостей.
Під раціональним землекористуванням розуміють не тільки використання ґрунтів за прямим призначенням, але і їх охорону. Розрізняють дві основні проблеми охорони землі: економічну – охорона від виснаження; екологічну – охорона від забруднення та деградації. Обидві проблеми тісно взаємопов’язані між собою.
Заходи з охорони та раціонального використання земель передбачають: будівництво протилавинних, протизсувних, протиселевих споруд; закладання лісозахисних смуг; протиерозійні лісові насадження; технічна та біологічна рекультивація земель; благоустрій територій тощо.
Меліорація – сукупність організаційно-господарських і технічних заходів, спрямованих на докорінне поліпшення земель із несприятливими водними й повітряними режимами, хімічними та фізичними властивостями, які піддаються механічній дії вітру або води. Забезпечує стійкі врожаї, сприяє раціональному використанню землі. Види меліорації: осушення, хімічна меліорація, агролісомеліорація.
Рекультивація землі – штучне відновлення родючості ґрунтів і рослинного покриву після техногенного порушення природи (відкритими гірськими виробками та ін.). Розрізняють два етапи Р.З.: технічну (формування укосів, знімання та нанесення родючого шару та ін.) й біологічну (відновлення родючості ґрунтів, створення лісових насаджень та ін.).
Агротехніка – система прийомів вирощування сільськогосподарських культур, технологія рослинництва. Включає сівозміни, обробіток ґрунту, внесення добрив, підготовку насіння до посіву, посів і посадку, догляд за рослинами, боротьбу зі шкідниками, хворобами та бур’янами, збирання врожаю.
Для підвищення еколого-економічного рівня АПК, регулювання екологічної мотивації землекористувачів необхідна система оцінюючих показників як для виробничої, так і для природоохоронної діяльності. Нині оцінка останньої здійснюється в межах визначення організаційно-технічного й техніко-економічного рівня виробництва, тому вона не є комплексною.
Для стимулювання сільськогосподарських товаровиробників під час виробництва екологічно чистої продукції необхідний економічний механізм, який складається із трьох основних блоків:
1)  економічні важелі та стимули, що сприяють зацікавленості у виробництві екологічно чистої продукції:

  1. пільгове оподаткування;
  2. пільгове кредитування;
  3. підвищення закупівельної ціни;
  4. централізовані капітальні вкладення;
  5. пільгові ціни на послуги й засоби виробництва;
  6. державне страхування;

2)  економічні санкції, що застосовуються до забруднювачів навколишнього середовища:

  1. зниження цін на екологічно забруднену продукцію;
  2. система штрафів;
  3. підвищення плати за землю;

3)  організаційно-правові заходи, що забезпечують ефективність застосування окремих елементів економічного механізму:

  1. стандарти на сільськогосподарську продукцію;
  2. контроль якості;
  3. інформаційне забезпечення;
  4. екологічний моніторинг.

Відповідно до «Загальнодержавної методики оцінки земель» оцінка землі проводиться у двох аспектах: загальна – за сукупністю ефекту від вирощування; приватна – за ефективністю вирощування основних сільськогосподарських культур.
Основними показниками економічної оцінки землі є: за умов загальної оцінки – вартість валової продукції, окупність витрат, диференційний дохід; за умов приватної оцінки – урожайність, окупність витрат, диференційний дохід.

 

Оставить комментарий