Ефективність економічного механізму екологічного регулювання | Спостереження та контроль стану довкілля

Экология и здоровье

Категорія: Спостереження та контроль стану довкілля

Ефективність економічного механізму екологічного регулювання

Автор: Редактор

Оскільки спосіб функціонування економічного механізму екологічного регулювання пов’язаний із послідовною реалізацією соціально-економічних дій, то його ефективність можна оцінювати за такими трьома критеріями:
Перший критерій – ступінь успішності поєднання екологічних та економічних інтересів суб’єктів різних рівнів суспільного відтворення. Оцінка ефективності економічного механізму екологічного регулювання за цим критерієм визначається через показники еколого-економічного стану функціонування національного господарства. Такі характеристики враховують як якість компонентів довкілля, так і прибутковість способу господарювання.
Другим критерієм дієвості економічного механізму екологічного регулювання виступає його спроможність реалізувати власне економічні інтереси членів суспільства. Оцінювати дієздатність економічного механізму екологічного регулювання під таким кутом зору можна за допомогою традиційних показників дохідності, у тому числі від природокористування та екологічної діяльності.
Третім критерієм ефективності економічного механізму екологічного регулювання виступає його екологічна доцільність і поліпшення якості довкілля внаслідок застосування притаманних йому інструментів у практиці господарювання. Цей критерій зумовлений необхідністю задоволення екологічних потреб суспільства через реалізацію екологічних інтересів у відтворенні нормативних природних умов життєдіяльності та господарювання. Визначається екологічна конструктивність існуючого економічного механізму екологічного регулювання, насамперед, через динаміку показників стану навколишнього природного середовища, антропогенного впливу на довкілля, гарантування екологічної безпеки.
Позитивна оцінка ефективності економічного механізму екологічного регулювання за першим і третім критерієм свідчить про домінування раціонального природокористування, екологобезпечне функціонування національного господарства, тоді як негативна – про втрату керованості екологічної поведінки товаровиробників і споживачів, про посилення екологодеструктивних явищ у процесі суспільного відтворення.
Ринкові відносини потребують більш активного використання економічного інструментарію поліпшення процесу природокористування. Адже саме завдяки впровадженню надійних економіко-правових механізмів оздоровлення навколишнього природного середовища створилися б такі умови виробничої діяльності, за яких суб’єктам господарювання було б вигідно дотримуватися природоохоронних вимог, знижувати обсяги забруднення й запобігання його появі.
Закон України «Про охорону навколишнього середовища» започаткував функціонування ряду економічних інструментів регулювання процесу природокористування. Базовими елементами нинішнього економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності є збори за використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища, екологічне оподаткування, система фінансування природоохоронних заходів, механізм відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля.
Основні позитивні результати економічного механізму екологічного управління полягають у тому, що: 1) завдяки йому були опрацьовані основи платного природокористування; 2) його економічний інструментарій є засобом, що забезпечує надходження фінансових ресурсів, необхідних для ліквідації забруднення навколишнього природного середовища.
Існуючий в Україні економічний механізм екологічного управління переважно оперує групою таких регуляторів екологічної поведінки, які змушують товаровиробників обмежувати свою природо руйнівну діяльність відповідно до вимог нормативних актів, постанов і законів. Цю групу методів активізації природоохоронної діяльності можна охарактеризувати як доповнення до адміністративно-законодавчих основ екологічного управління.
Водночас явна спрямованість вітчизняного економічного механізму екологічного регулювання на пріоритет методу «батога» стосовно природокористувачів, які працюють у нинішніх складних економічних і соціальних умовах, аж ніяк не стимулює їх зацікавленість у дотриманні екологічних норм і зниженні технологічних навантажень на природу. Цей механізм не спонукає їх до впровадження екологічно безпечних способів ведення господарства, сковує природозберігаючу діяльність, обмежує впровадження інноваційних екологоорієнтованих технологій, що призводить до закономірного погіршення стану довкілля.
В останні роки в системі природоохоронного регулювання спостерігається тенденція до погіршення ситуації з урахуванням реальної вартості природних благ. Але така прогресуюча недооцінка екологічної складової, будучи чинником деформації цінових співвідношень на всіх рівнях господарювання, стає перепоною на шляху ресурсозбереження, екологоконструктивної структурної перебудови економіки, екологізації національного господарства, а відтак, суперечить проголошеним екологічним пріоритетам і принципам сталого розвитку в Україні.
Економічний механізм екологічного регулювання (раціоналізації природокористування) в Україні перебуває у стадії становлення. Причому окремі його підсистеми та елементи мають різні ступені розвиненості та практичної реалізації.
Особливістю формування та становлення економічного механізму екологічного регулювання є те, що цей процес здійснюється непослідовно, відбиваючи не тільки допущені політичні й господарські прорахунки на шляху до ринкової економіки, а й зберігаючи застарілі засади створення відповідно до вимог колишньої командно-адміністративної системи. Причому розгортається процес формування та становлення економічного механізму екологічного регулювання в Україні в досить специфічних умовах розвитку ринкових відносин. Крім того, досі чимало еколого-економічних інструментів природокористування та природоохоронної діяльності існують на рівні законодавчих положень, не будучи реалізованими та впровадженими у практику господарювання.
Слід зазначити, що в нинішній системі економічного механізму екологічного регулювання фактично не функціонує механізм кредитування природоохоронних заходів, пільгового оподаткування та цінового заохочення екологоконструктивної діяльності. Не набули необхідного розвитку механізм субсидування екологічної інфраструктури, «зеленої» індустрії. Проведений аналіз сучасного економічного механізму екологічного регулювання в Україні дав можливість виявити негативні тенденції його функціонування, а саме:
1)  довготривалий процес формування цього механізму, що не відповідає еколого-економічним потребам національного господарства та гальмує розв’язання низки проблем, пов’язаних із переходом економіки на шлях сталого розвитку (екологічну модернізацію основних фондів, ресурсозбереження, екологоорієнтовану структурну перебудову, екологізацію суспільного відтворення);
2)  відставання розвитку економічного механізму екологічного регулювання від темпів і потреб руху національних продуктивних сил;
3)  відсутність комплексності та нерівномірності формування підсистем економічного механізму екологічного регулювання, що, безумовно, спричиняє зниження вихідного «коефіцієнта корисної дії» цього механізму.
Крім того, економічний механізм екологічного регулювання не забезпечений гнучким інструментарієм, який був би адекватним еколого-економічним реаліям, і характеризується не конструктивністю в подоланні суперечностей взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем. У свою чергу, такий стан економічного механізму екологічного регулювання в Україні є самостійним чинником нагромадження існуючих еколого-економічних суперечностей і появи та розгортання нових суперечностей. Цей висновок заслуговує на особливу увагу у процесі аналітичного прогнозування можливостей подолання загальнокризових процесів, властивих сучасному періоду трансформації вітчизняної економічної системи.
Водночас дана ситуація свідчить про відсутність результативної управлінської системи забезпечення якості довкілля та раціонального природокористування.
Оскільки «економічні ланки в системі управління все ще залишаються другорядними підрозділами, набір залучених економічних інструментів – надто вузьким, надійність і сталість джерел фінансування (не кажучи вже про їх достатність) – незабезпеченими», остільки синергічний ефект дії основ економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності спричиняє його неефективність і невідповідність як регулятора екологічної поведінки суб’єктів господарювання. Будучи нездатним запобігати накопиченню та загостренню еколого-економічних суперечностей, такий механізм провокує подальший розвиток екологічно невиваженої антропотехногенної діяльності, руйнацію матеріальної основи суспільного виробництва – його природно-ресурсної бази, а відтак становить реальну загрозу національним інтересам.
Але чим активнішим є безоглядне суспільне споживання природних благ, тим гостріша зворотна реакція довкілля. У такий спосіб діє своєрідний «екологічний бумеранг», який завдає великої шкоди.
Отже, через відсутність моделі якісного, ефективного економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності завдаються збитки суспільному виробництву, гальмуються процеси переходу до сталого екологозрівноваженого розвитку економіки країни.
Еколого-економічні потреби розвитку національних продуктивних сил вимагають адекватного функціонування господарських форм, їх руху, а отже, відповідної модернізації стану й векторів діяльності нинішньої управлінської системи природокористування та охорони довкілля, тобто перетворення її на дієву управлінську систему. Досягти цього можна, насамперед, за умови розбудови злагодженого, впливового, потужного ефективного механізму екологічного регулювання.
З огляду на еколого-економічну ситуацію в Україні, досвід організації природоохоронної діяльності та обставини господарювання, що складаються під час переходу до ринку, пріоритетним напрямом формування дієвої екологічної політики слід вважати фінансово-економічне заохочення суб’єктів господарювання, які прагнуть знизити обсяги шкідливих викидів і відходів виробництва. В основу екологічної політики України має бути покладене стимулювання природоохоронної діяльності, яке ґрунтується на вже існуючій методологічній базі, випробуваній вітчизняною практикою, а також враховує досягнення інших країн у галузі розв’язання екологічних проблем.
До основних напрямів удосконалення економічного механізму екологічного управління належить модернізація існуючих регуляторів, що здійснюється одночасно з розробкою та впровадженням у практику нових ринкових інструментів. Завдяки збалансованому поєднанню регуляторів примусово-обмежувального характеру з регуляторами стимулюючо-компенсаційного характеру можна забезпечити більш сприятливі умови для природо- та ресурсозбереження, а також для застосування екологічно безпечних технологій і методів господарювання.
Доцільно провести необхідні зміни в методологічній базі вже існуючих економічних інструментів (збори/платежі за забруднення, екологічний податок, екологічні фонди, штрафні санкції), а також запровадити нові, більш ефективні регулятори природокористування, такі, як різні види податкових пільг, пільгових позик, пільгового кредиту, гнучкі екологічні податки на продукт, матеріальне заохочення екологізації виробничої діяльності, диференціація ціноутворення згідно з екологічним критерієм.
Впровадження екологічного механізму раціоналізації природокористування має здійснюватися шляхом не адміністративного тиску, а, так би мовити, економічного диктату, тобто створенням таких умов для виробничої діяльності, за яких суб’єктам господарювання стало б вигідним досягнення екологічних цілей. При цьому утвердження економічних підходів до управління природокористуванням та охороною навколишнього середовища активно поєднується з адміністративно-правовими методами управління.

Ідеться про необхідність формування та реалізації такого економічного механізму екологічного регулювання в Україні, який би гнучко й ефективно вводив екологічну складову до ринкової моделі розвитку національного господарства. Іншими словами, назріла потреба встановлення екологічно безпечної моделі ринкових відносин. Постає завдання перетворити ідеальну, теоретичну модель механізму екологобезпечного сталого розвитку шляхом розбудови економічного механізму раціоналізації природокористування на реальну модель вітчизняного способу виробництва. Без спеціального урядового екологічного протекціонізму цю справу не здійснити.

 

Оставить комментарий