Право на участь у прийнятті екологічно-значимих рішень | Екологічні права та обов'язки громадян

Экология и здоровье

Категорія: Екологічні права та обов'язки громадян

Право на участь у прийнятті екологічно-значимих рішень

Автор: Редактор

Право на відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права на безпечне довкілля, є одним з найбільш важливих способів захисту права на безпечне довкілля. Загальним нормативним актом, що регулює відносини, які виникають у зв'язку із заподіянням шкоди, є Цивільний кодекс України та низка інших нормативних актів. На жаль, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» містить лише кілька загальних норм, які регулюють питання відшкодування екологічної шкоди. Стаття 69 Закону, яка називається «Особливості застосування цивільної відповідальності», фактично говорить лише про те, що екологічна шкода підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі і що особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, відтворення нормального стану природних ресурсів. Більш детальні норми щодо відшкодування такої шкоди — відсутні.

Чинне законодавство не дає визначення шкоди здоров'ю громадян, викликаної негативним впливом на навколишнє природне середовище. Для того щоб відрізняти шкоду, заподіяну здоров'ю людей, від шкоди, що завдається довкіллю, природним об'єктам, тобто в прямому розумінні «екологічної», в науковій літературі її називають «екогенною» або «антропогенною» шкодою. Екогенна шкода виражається у смерті, хворобі, іншому розладі здоров'я, негативних змінах у генетичній програмі людини. Що стосується розміру і складу екогенної шкоди, то, на жаль, наше законодавство не містить жодних вказівок щодо цього. Своєрідність екогенної шкоди, що проявляється у високій латентності, віддаленості наслідків як у часі, так і в просторі, спричиняє проблеми у визначенні об'єму і оцінці немайнової шкоди. В майбутньому необхідно врегулювати відшкодування майнової та немайнової шкоди в цих випадках.

Що стосується розміру компенсації, то в ідеалі визначення його може здійснюватися за допомогою своєрідної шкали, яка пов'язувала б розмір шкоди з величиною забруднення, районними та іншими коефіцієнтами. Законодавча спроба такого визначення розміру шкоди здійснена в ст. 19 Закону України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань», яка закріплює право на компенсацію за перевищення річної основної дозової межі опромінення і встановлює її в розмірі 1,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожен мілізіверт перевищення встановленої допустимої межі опромінення. Підставою для виплати компенсації є зафіксований районним (міським) дозовим реєстром опромінення факт перевищення річної дозової межі.

Найбільш складним для практики є встановлення причинного зв'язку як необхідної умови для відшкодування шкоди. Він виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода — наслідком. Заподіювач несе відповідальність тільки за ту шкоду, яка є наслідком його поведінки. Нерідко зв'язок поведінки з результатом є не безпосереднім, а опосередковується діями тих чи інших джерел, природними силами, сукупний результат важко розділити в залежності від причини його настання. Наприклад, у літературі зазначається, що навіть в умовах сильного забруднення довкілля наявні концентрації хімічних речовин у повітрі, воді, їжі не можуть одразу викликати патологічних змін в організмі для цього потрібен певний час (2—4 роки), протягом якого відбувається зниження захисних сил.

Для реалізації права на відшкодування шкоди необхідна наявність причинного зв'язку між пошкодженням здоров'я, забрудненням довкілля та причинного зв'язку між забрудненням і діяльністю забруднювачів — підприємств, установ, організацій, громадян. На практиці найбільш реальним є встановлення причинного зв'язку між фактом заподіяння шкоди і специфічними хворобами, дослідження біологічного механізму яких засвідчили спричинення їх певними негативними факторами впливу. Нормативна практика щодо цього вже існує. Зокрема наказом Мінохорони здоров'я від 17.05.1997 р. затверджені: Перелік хвороб, при яких може бути встановлений причинний зв'язок з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників у Дорослого населення, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, та Перелік хвороб і патологічних станів, ризик виникнення яких підвищується в результаті впливу на організм дитини іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС1.

Аналіз причин заподіяння шкоди показує, що, як правило, вона є результатом дії кількох організацій і підприємств. У сфері відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян негативним впливом підприємств, установ на навколишнє середовище, практика солідарної відповідальності повинна бути особливо поширеною. Також суттєве значення має застосування в подібних випадках норм про відповідальність власників джерел підвищеної небезпеки, які зобов'язані відшкодовувати шкоду, незалежно від вини в заподіянні шкоди.

 

Оставить комментарий