Екологічний аудит і міжнародні стандарти | Спостереження та контроль стану довкілля

Экология и здоровье

Категорія: Спостереження та контроль стану довкілля

Екологічний аудит і міжнародні стандарти

Автор: Редактор

Екологічний аудит є відкритим для розвитку методом у рамках системи екологічного менеджменту, за допомогою якого у стратегію бізнесу й в основні параметри виробничого процесу поетапно впроваджуються екологічні вимоги. Екологічний аудит (екоаудит) – це інструмент для систематичної перевірки внутрішньофірмового екологічного потенціалу, екологічних ризиків і шансів підприємства.
Вперше система екологічного аудиту була застосована фірмами в США в 70-х pp. XX ст. з метою досягнення вимог американського природоохоронного законодавства того періоду. До кінця 80-х pp. XX ст. деякі компанії досягли навіть вищих, порівняно з передбаченими законодавством, екологічних показників. Активний екоаудит, так само як і активний екологічний менеджмент, з того часу почав поширюватися не тільки серед компаній США, але поступово завойовував усе більшу довіру в європейських фірм. Із прийняттям міжнародних стандартів ISO 14000 і EMAS вимога щодо періодичного проведення аудиторських перевірок стала однією з найважливіших умов отримання компаніями відповідного сертифіката.
Екологічний аудит – це систематичний документально оформлений процес перевірки екологічних аспектів діяльності організації, а також об’єктивно одержуваних та оцінюваних даних, із метою визначення відповідності видів та умов економічної діяльності, систем адміністративного управління або інформації про ці об’єкти нормативно-законодавчим вимогам і критеріям ефективності у сфері ОНС і екологічної безпеки.
У рамках серії стандартів ISO 14000 вимоги до екологічного аудиту передбачаються такими стандартами: «ISO 14010-98. Керівні вказівки з екологічного аудиту. Загальні принципи»; «ISO 14011-98. Керівні вказівки з екологічного аудиту. Процедури аудиту. Проведення аудиту систем управління якістю навколишнього середовища»; «ISO 14012-98. Керівні вказівки з екологічного аудиту. Кваліфікаційні критерії для аудиторів у сфері екології».
Таким чином, основними цілями екоаудиту є: по-перше, надання об’єктивної інформації про екологічні аспекти діяльності підприємства та її відповідність установленим стандартам, нормативам, вимогам ініціаторів проведення відповідних перевірок; по-друге, вироблення корисних рекомендацій щодо подальшого поліпшення організації екологічного менеджменту, еко-контролінгу тощо, а також підвищення ефективності природоохоронних заходів, які проводяться фірмою.
Основні функції екологічного аудиту:

  1. визначення відповідності діяльності фірми екологічному законодавству й декларованій ним політиці у сфері OHC, а також економічним цілям фірми;
  2. визначення ефективності системи екологічного менеджменту організації;
  3. надання інформаційного забезпечення менеджменту для ухвалення рішень у сфері OHC;
  4. забезпечення захисту персоналу підприємства, місцевого населення та навколишнього природного середовища від можливих шкідливих дій;
  5. аналіз можливості виникнення екологічно небезпечних аварій;
  6. визначення реального впливу фірми на навколишнє природне середовище;
  7. «підштовхування» організації до вдосконалення екологічної політики й виробничої діяльності з метою підвищення рівня її екологічної безпеки.

Екологічний аудит може проводитися або уповноваженими на те юридичними особами (аудиторськими організаціями), які мають відповідну ліцензію, або фізичними особами (екологами-аудиторами). Усі учасники відносин з екологічного аудиту (аудиторська організація, індивідуальні екологи-аудитори, ініціатор аудиту, організація, що підлягає перевірці) повинні керуватися рядом принципів. Згідно зі стандартом ISO 14010, основними принципами екологічної аудиторської перевірки є:

    1. Чітке визначення мети й обсягу. При цьому цілі аудиторської перевірки задаються її ініціатором, а обсяг і глибина встановлюються з урахуванням цілей.
    2. Об’єктивність, незалежність і компетентність. Для дотримання цих вимог члени аудиторської групи повинні бути незалежними від діяльності, що перевіряється ними, бути об’єктивними й вільними від упереджень. Члени аудиторської групи повинні мати відповідні знання, навички й досвід. Повний склад професійних та інших вимог до екоаудиторів міститься у стандарті ISO 14012.
    3. Належна професійна обережність. Відносини між членами аудиторської групи та клієнтом повинні бути конфіденційними й виваженими. Якщо цього не вимагає закон, члени аудиторської групи не повинні розголошувати інформацію або документи, одержані у процесі аудиту, або остаточний аудиторський висновок ніякій третій стороні без одержаного на те дозволу клієнта (тобто ініціатора аудиту) і, де це доречно, дозволу організації.
    4. Систематичність. Екологічний аудит слід проводити згідно з основними принципами й керівними вказівками, розробленими для відповідного типу перевірок.
    5. Визначення критеріїв аудиту; повна й належна якість аудиторських даних, виходячи з установлених критеріїв.
    6. Надійність результатів і висновків аудиту.
    7. Повнота аудиторського висновку з урахуванням злагоджених цілей та обсягу аудиту.

Як можна побачити з уже перелічених вище принципів, екоаудит може бути як зовнішнім, тобто проводитися за ініціативою, що виникає поза підприємством, так і внутрішнім, тобто проводиться за рішенням організації, що перевіряється. З урахуванням національного законодавства країн (таке положення має місце в Росії, а в Україні поки перебуває на стадії законодавчого затвердження) можливе також розмежування аудиту на обов’язковий (проводиться у випадках, прямо встановлених нормативно-правовими актами) та ініціативний (що проводиться з ініціативи самого суб’єкта господарської діяльності). У всіх випадках ініціатор аудиту (він також іменується замовником або клієнтом) укладає з аудиторською організацією відповідний договір, де встановлюються цілі, обсяг аудиторської перевірки, можливо, її періодичність тощо. У разі обов’язкового аудиту форма договору може бути визначена нормативно-правовими актами відповідної країни.
На практиці застосовуються різні види екоаудиту.
Системний аудит – дослідження організації підприємства та його процесів стосовно їх структурної й функціональної дієздатності.
Аудит процесів – перевірка певних виробничих процесів і процедур із погляду заходів для захисту навколишнього середовища.
Контрольний аудит – перевірка виконання законодавчих розпоряджень.
Аудит з особливих приводів, наприклад:

  1. аудит обробки спеціальних відходів;
  2. аудит впливу виробничого процесу на здоров’я людей;
  3. аудит (екологічного життєвого циклу) продукції; аудит якості продуктів;
  4. аудит викидів (скидів) підприємства в навколишнє середовище.

Особливе місце серед різних видів аудиторських перевірок належить аудиту систем управління ОНС. Такий аудит передбачений стандартом ISO 14011. Аудит систем управління навколишнім середовищем призначений для того, щоб допомогти організації встановити й постійно виконувати вимоги, які стосуються її екологічної політики та цілей. Він призначений для організацій будь-якого типу й масштабу, що використовують систему екологічного менеджменту.
Аудиторські перевірки розрізняються за періодичністю. Так, для сценаріїв, що швидко змінюються (як у сфері маркетингу), вони можуть проводитися через короткі проміжки часу; для сфер, що змінюються поволі й лише протягом тривалого часу (наприклад, основні засоби), – через більші часові інтервали.
План проведення екологічного аудиту. План проведення екоаудиту має, як правило, три основні стадії:
Попередня стадія охоплює:

  1. планування характеру й основних напрямів аудиторської перевірки, встановлення рамкових цілей, завдань і пріоритетів; розробку стратегії їх досягнення, графіка аудиторської перевірки; збір попередньої інформації із вторинних джерел, таких, як результати попереднього аудиту, звіти корпорації;
  2. підбір кадрів для аудиторської перевірки з урахуванням того, що команда аудиторів повинна формуватися з висококваліфікованих фахівців не тільки у сфері екології та економіки, але й у сфері інженерних знань, що стосуються виробничих процесів;
  3. процесів на підприємстві (оптимальною є група із трьох–п’яти спеціалістів);
  4. ознайомлення групи аудиторської перевірки з основними характеристиками галузі, у якій функціонує підприємство, типу виробничої системи, прийнятої на ньому, особливостями, що обумовлені географічним положенням підприємства.

Стадія власне аудиту включає:

  1. аналіз сертифікатів, звітів, ліцензій на викиди тощо;
  2. перевірку екологічної політики та програм, прийнятих на підприємстві (аудитори повинні оцінити глибину та прийнятність програм внутрішнього контролю, включаючи контроль за процедурою менеджменту й технологічний контроль, а також ризики, пов’язані з можливістю ослаблення контролю);
  3. перевірку ефективності системи менеджменту, персональної відповідальності й компетентності персоналу;
  4. конфіденційні інтерв’ю з персоналом на всіх рівнях організації із приводу ефективності системи менеджменту й особливо з питань управління зниженням рівня забруднення;
  5. інженерний контроль заводського устаткування, у тому числі офісного, організації робочих місць, енергетичних систем і визначення ділянок, особливо небезпечних із погляду витікання отрут та інших рідких, твердих і летких забруднювачів.

На заключній стадії:

  1. проводиться колегіальна оцінка одержаних результатів і їх обговорення;
  2. подається звіт керівництву компанії та вносяться пропозиції про необхідні поліпшення організації системи екологічного менеджменту;
  3. виноситься рішення за списком необхідних поліпшень із покладанням персональної відповідальності на виконавців, складається графік роботи, пропонуються рекомендації для наступної аудиторської перевірки.

За результатами аудиторської перевірки клієнту (яким при зовнішньому аудиті є певний нормативний орган, при внутрішньому – сама організація, що перевіряється) має бути направлений аудиторський висновок. Ця організація повинна одержати копію аудиторського висновку, якщо тільки замовник аудиторської перевірки спеціально не виключив її з переліку розсилки. Для додаткової розсилки висновку за межі організації, що перевіряється, потрібен її дозвіл. Аудиторські висновки є власністю тільки замовника, тому аудитори та всі одержувачі висновків повинні поважати й належним чином зберігати їх конфіденційність.
Основні чинники успіху екологічного аудиту такі:

  1. зацікавленість керівництва підприємства й персоналу (план аудиту має розроблятися за участю всього персоналу, а не просто спускатися як директива з рівня вищого менеджменту);
  2. кваліфікація аудиторів (частина аудиторів має обиратися з числа персоналу самого підприємства, решту складають сторонні консультанти (зовнішні консультанти необхідні перш за все тому, що вони забезпечують високий ступінь об’єктивності аналізу й можуть подати нові ідеї);
  3. застосування екологічного аудиту як елемента системи екоменеджменту;
  4. зниження витрат через використання, «опитувальника», який детально охоплює основні сфери, що мають підлягати перевірці.

У міру накопичення досвіду все більше затверджується комплексний підхід до екологічного аудиту, його трактування як засобу реалізації процесу безперервного поліпшення якості екологічного менеджменту. Набуває поширення аналіз усіх сторін організаційного, виробничого процесу й руху продукту з погляду концепції екологічного життєвого циклу, що створює передумови для зміцнення та розширення екологічної відповідальності підприємства й формування екологічно стійких підприємницьких одиниць.
У Росії нормативна база екологічного аудиту визначається Рішенням Держстандарту Росії (№ 378 від 21 жовтня 1998 p.). Згідно з цим рішенням були прийняті та введені в дію перші серії державних стандартів у сфері екологічного менеджменту й аудиту на базі міжнародних стандартів серії ISO 14000.
Як показує накопичений досвід, екологічний аудит у Росії проводиться переважно в таких випадках: надання позик, створення спільних підприємств, купівля пакета акцій підприємства (організації), оренда будівель і споруд, купівля або оренда земельної ділянки, передача прав власності на об’єкт, вироблення корпоративної екологічної стратегії (політики).

 

Оставить комментарий