Основи екологічного нормування якості навколишнього середовища | Спостереження та контроль стану довкілля

Экология и здоровье

Категорія: Спостереження та контроль стану довкілля

Основи екологічного нормування якості навколишнього середовища

Автор: Редактор

В Україні визначено такі основні завдання екологічного нормування:

  1. Регламентація (упорядкування) вимог, що попереджують негативний вплив забруднення навколишнього середовища на здоров’я людини та природні системи.
  2. Встановлення методів спостереження й контролю за станом довкілля.
  3. Встановлення режимів використання та охорони природних ресурсів.

Об’єктом нормування є показники впливу виробничо-господарської діяльності на людину, територіальні природні комплекси (ландшафти) та їх компоненти.
Система екологічних нормативів має такі складові:

  1. нормативи екологічної безпеки (НЕБ);
  2. обмежувальні нормативи викидів, скидів і розміщення забруднюючих речовин у довкіллі (НВСР);
  3. нормування вилучення й використання природних ресурсів (НВПР);
  4. еколого-економічні нормативи (ЕЕН);
  5. природоохоронні технологічні нормативи.

Головною складовою системи екологічних нормативів є нормативи екологічної безпеки (НЕБ). Саме ці нормативи покликані забезпечувати екологічно сприятливі умови життя та діяльності людини, а також умови відтворення тваринного і рослинного світу. Вони поділяються:

  1. за реципієнтом (об’єктом впливу) – встановлюються для людини, інших живих організмів, рослин;
  2. за елементом навколишнього середовища – НЕБ встановлюють якість атмосферного повітря, водного басейну, ґрунту та продуктів харчування;
  3. за видом негативного впливу – НЕБ регламентують хімічне, механічне, акустичне, електромагнітне та радіоактивне забруднення довкілля;
  4. за періодом (часом) негативного впливу – НЕБ бувають постійні і тимчасові.

Серед нормативів екологічної безпеки є гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин, їх також називають первинними, постійно діючими стандартами якості навколишнього середовища.
ГДК встановлюються за кожним елементом навколишнього середовища й кожним видом забруднення. Встановленню ГДК передує розробка нормативів тимчасової дії:
ТДК – тимчасово допустимі концентрації шкідливих речовин.
ОБРВ – орієнтовно безпечний рівень впливу.
ОДК – орієнтовно допустима концентрація шкідливих речовин.
ДЗК – допустима залишкова кількість шкідливих речовин.
РГДК – розрахункова ГДК шкідливих речовин.
За умови встановлення ГДК для певної шкідливої речовини нормативи тимчасової дії для неї скасовуються. Отже, для будь-якої шкідливої речовини не можуть одночасно існувати ГДК і ОБРВ або ТДК. ГДК встановлюються експериментально-дослідним способом, нормативи тимчасової дії – розрахунковим.
Для кожної забруднюючої повітря речовини встановлюються три нормативи ГДК:

  1. ГДК робочої зони (ГДКрз);
  2. ГДК максимально разова (ГДКмр);
  3. ГДК середньодобова (ГДКсд).

ГДК робочої зони – кількість шкідливої речовини, що під час щоденної роботи протягом 8 год за весь трудовий стаж не повинна викликати відхилень у стані здоров’я в поточному й віддаленому періодах життя працівника та його потомства. Робочою зоною вважається зона (простір) на робочому місці висотою до 2 м над рівнем підлоги. ГДКрз встановлюється експериментальним способом на тваринах чи людях і вимірюється в мг/м3.
ГДК максимально разова – концентрація шкідливої речовини, що під час вдихання протягом 20 хв не повинна викликати рефлекторних (заснованих на рефлексах) реакцій в організмі людини :відчуття запаху, зміна біоелектричної активності головного мозку, світлової чутливості очей тощо. Одиниця виміру – мг/м3.
ГДК середньодобова (24 год) – не повинна чинити на людину прямого або непрямого шкідливого впливу: резорбтивного (загальнотоксичного), канцерогенного (що викликає ракові й інші пухлини), мутагенного (спадкових змін) та інших під час невизначено довгого вдихання (роки). Вимірюється також у мг/м3.
Усі шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпечності:
I клас – надзвичайно небезпечні (бенз(а)пірен, свинець);
II клас – високонебезпечні (двоокис азоту, фенол);
III клас – помірно небезпечні (сірчаний газ, пил);
IV клас – малонебезпечні (оксид вуглецю, аміак).
У табл. 4.1 наведено ГДК деяких забруднюючих речовин у повітрі населених пунктів.
Таблиця 4.1
ГДК забруднюючих речовин, мг/ м3


Забруднювач
навколишнього
середовища

ГДКмр

ГДКрз

ГДКсд

Клас
небезпеки

Пил

0,5

0,15

3

Аміак

0,2

20,0

0,04

4

Ртуть

0,01

0,0003

1

Оксид вуглецю

5,0

3,0

4

Діоксид сірки

0,5

10,0

0,05

3

Атмосферне повітря відповідає стандартам (нормативам) якості, якщо виконується вимога:
,                                                                                    (4.1)
де Ci – концентрація шкідливої речовини, мг/м3;
ГДКі – її гранично допустима концентрація.
Деяким речовинам притаманний ефект сумації: якщо вони одночасно присутні в повітрі, то вони посилюють спільну дію. Тому їх сумарна концентрація не повинна перевищувати одиниці:
.                                                  (4.2)
Для зіставлення рівня забруднення повітря окремих міст (територій) використовується комплексний показник забруднення – індекс забруднення атмосфери (ІЗА):
,                                                                           (4.3)
де   Кікоефіцієнт приведення шкідливих речовин до зіставного вигляду за класом небезпеки.
Показники коефіцієнта небезпеки (Кі) мають різні значення для різних класів:

  1. I клас – 1,7;
  2. II клас – 1,3;
  3. III клас – 1,0;
  4. IV клас – 0,85.

Для речовин, що не мають ГДК, розрахунковим способом встановлюються тимчасові нормативи ТДК, ОБРВ, РГДК. Причому для робочої зони – строком на 2 роки, для повітря населених місць – на 3 роки.
Існують ГДК максимальні разові й середньодобові для зелених насаджень. Вони більш жорсткі, ніж для людини, а в окремих випадках беруться такими, як для людини.
Для водного басейну розрізняють два різновиди НЕБ:

  1. ГДКгп у водоймищах господарсько-побутового призначення;
  2. ГДКтм у водоймищах рибогосподарського призначення.

Звичайно, ГДКрг< ГДКгп.
ГДКгп – це така концентрація шкідливої речовини, що не повинна чинити прямого або непрямого впливу на організм людини протягом усього життя та погіршувати гігієнічні умови водокористування.
Існують також розрахункові нормативи екобезпеки (ТДК, ОБРВ), що встановлюються на три роки.
ГДК для забруднювачів водоймищ встановлюється за чотирма критеріями:

  1. токсикологічним (відсутність впливу домішок на здоров’я населення);
  2. органолептичним (відсутність впливу забруднювачів на смак, колір, запах води);
  3. загальносанітарним (відсутність впливу забруднювачів на загальний санітарний режим водоймища, тобто на процес самоочищення);
  4. відтворювальним (відсутність впливу забруднювачів на відтворювання рибних ресурсів).

Для забруднюючих воду речовин встановлено також 4 класи небезпеки. Одиниця вимірювання ГДК для водного басейну – мг/л.
Для ґрунтів основним нормативом екологічної безпеки є ГДКГ концентрація шкідливих речовин в орному шарі. Одиниця вимірювання – мг/кг. Особливості нормування якості ґрунту обумовлені тим, що забруднення ґрунтів діє на організм людини не прямо, а опосередковано через інші середовища: повітря, воду, рослини. Тому ГДКг – це концентрація шкідливих речовин, яка не повинна чинити прямого або непрямого впливу на дотичні із ґрунтом середовища та здоров’я людини.
Під час визначення ГДКг, крім загальносанітарного показника, використовуються також показники, що характеризують міграцію речовин з ґрунту в рослини, повітря, ґрунтові води.
Для продуктів харчування встановлюються ГДК або ОДК в мг/кг за 7 групами продтоварів: риба, м’ясо, молочні продукти, хліб (зерно), овочі, фрукти, соки.
Нормування домішок у продуктах харчування засноване на загальних принципах нешкідливості допустимого рівня вмісту чужорідних речовин у харчових продуктах.
Обмежувальні нормативи негативного впливу. Для того, щоб вимоги НЕБ виконувалися, кожному підприємству з урахуванням місцевих умов і фонового рівня забруднення встановлюються нормативи, що обмежують викиди, скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів. Це вторинні нормативи якості навколишнього середовища.
Кожне підприємство зобов’язане мати: проект нормативів гранично допустимих викидів (ГДВ) шкідливих речовин в атмосферу та проект нормативів гранично допустимих скидів (ГДС) шкідливих речовин у водний басейн.
ГДВ (ГДС) – така кількість забруднюючих речовин, що надходить у навколишнє середовище з окремого джерела за одиницю часу та, з урахуванням дії інших джерел, не створює рівня забруднення, що перевищує ГДК.
Якщо з технічних або економічних причин досягнення норм ГДВ (ГДС) у поточному році неможливе, підприємству встановлюються нормативи тимчасово узгоджених викидів (ТУВ) і тимчасово узгоджених скидів (ТУС). Вони встановлюються тільки на певний термін до досягнення ГДВ (ГДС).
Вторинні нормативи якості навколишнього середовища поділяються на короткострокові (г/с) й довгострокові (т/год).
Для твердих відходів існують ліміти їх розміщення в навколишньому середовищі за класами небезпеки та видами відходів.
Існують також нормативи внесення пестицидів і мінеральних добрив.
Нормативи вилучення й використання природних ресурсів.
Використання природних ресурсів здійснюється в порядку загального й спеціального користування.
Загальне ресурсокористування здійснюється для задоволення життєво необхідних потреб суспільства (оздоровчих, матеріальних, естетичних, рекреаційних) безкоштовно й не потребує спеціального дозволу (крім ресурсів природно-заповідного фонду).
Спеціальне ресурсокористування здійснюється на базі спеціальних дозволів на відшкодувальній основі для ведення виробничо-господарської діяльності (водокористування, землекористування тощо).
Для цього виду ресурсокористування існує система нормативів (лімітів):

  1. водокористування;
  2. відведення земель для будівництва;
  3. лісосіки;
  4. видобутку мінерально-сировинних ресурсів;
  5. озелененості тощо.

На даний час нормування спеціального ресурсокористування знаходиться на стадії розвитку й накопичення бази даних.
Технологічні нормативи – це:

  1. питомі витрати сировини на одиницю продукції;
  2. норми утворення відходів за стадіями техпроцессу на одиницю продукції;
  3. норми питомого викиду шкідливих речовин на одиницю продукції (на 1 т цементу, сталі тощо.)

Головне завдання цих нормативів – підвищення ефективності використання матеріальних і мінерально-сировинних ресурсів, зниження матеріало- і ресурсомісткості суспільного виробництва, раціональне використання природних благ і ресурсів.
Еколого-економічні нормативи – це:

  1. плата за викиди (скиди) забруднюючих речовин у навколишнє середовище та складування відходів;
  2. плата за користування природними ресурсами;
  3. такси штрафних платежів на відшкодування збитку, заподіяного порушенням природоохоронного законодавства;
  4. нормативи замикаючих витрат (кадастрових цін) на окремі види природних ресурсів.

Замикаючі витрати – централізовано встановлюваний норматив гранично допустимих наведених витрат на приріст виробництва продукту (ресурсу).
На даний час в Україні й інших країнах СНД встановлені ГДК для більш, ніж 500 домішок у повітрі, більш ніж 1 000 – у воді, водоймищах, понад 100 – в харчових продуктах, понад 30 – у ґрунті.

 

Оставить комментарий