Право на безпечне для життя та здоров’я довкілля | Екологічні права та обов'язки громадян

Экология и здоровье

Категорія: Екологічні права та обов'язки громадян

Право на безпечне для життя та здоров’я довкілля

Автор: Редактор

Базовим у системі екологічних прав є право на безпечне для життя і здоров\'я довкілля. Це право означає, насамперед, можливість проживати в такому навколишньому природному середовищі, що не спричиняє шкоди здоров\'ю, можливість користуватись природними благами (дихати чистим повітрям, пити чисту воду тощо).
Слід зауважити, що наше законодавство застосовує термін «безпечне довкілля» на відміну від російського законодавства, в якому передбачено право на сприятливе навколишнє природне середовище. Визначення змісту поняття «безпечне» має суттєве значення для реалізації і захисту цього права.

У статті 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»1 дається визначення поняття «безпечні умови для людини»: це стан середовища життєдіяльності, при якому відсутня небезпека шкідливого впливу його факторів на людину.

Стосовно довкілля безпечним є такий його стан, який не впливає негативно на здоров\'я людини і процеси функціонування живих організмів, в якому наявні хімічні, фізичні, біологічні та інші елементи, не порушують природного балансу зв\'язку людини і довкілля, не перевищують встановлені законодавством норми безпеки. Детально ознаки безпечного для життя і здоров\'я навколишнього природного середовища розкриті в літературі. Так, право на безпечне навколишнє природне середовище характеризується як інтегрована правова категорія, що синтезує в своїй основі ряд галузевих прав:

  • а) право на стабільну екологічну обстановку;
  • б) право на екологічне благополуччя;
  • в) право на якісне, сприятливе, здорове навколишнє природне середовище;
  • г) право на використання корисних властивостей природи для задоволення необхідних життєвозабезпечувальних фізіологічних і духовних потреб;
  • д) право на охорону життя і здоров\'я від несприятливих природних умов і природно-антропогенних факторів.

Ознаками безпечного навколишнього природного середовища є стабільність здорового навколишнього середовища, його якість та сприятливість. Але всі ці характеристики є оціночними і потребують конкретизації і визначення.

На практиці для забезпечення цього права важливо виробити чіткі критерії, на основі яких можна було б визначити безпечність чи небезпечність довкілля. Основні вимоги до якості довкілля зафіксовані в екологічних стандартах і нормативах. Сьогодні в Україні такими базовими критеріями є нормативи екологічної безпеки (нормативи граничне допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього). Перевищення цих нормативів і буде порушенням права на безпечне довкілля.

Однак традиційно в законодавчих актах передбачена конкретна юридична відповідальність за перевищення нормативів гранично допустимих викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин. Нормативи гранично допустимих викидів (скидів) забруднюючих речовин — це величина, що відображає граничну кількість забруднюючих речовин, які дозволяється скидати в навколишнє середовище в одиницю часу з даного джерела викидів (скидів). Логічний ланцюг взаємозв\'язку гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі і гранично допустимих викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин можна побудувати таким чином. Шкода, яка заподіюється природі і здоров\'ю людини, є наслідком перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин в навколишньому природному середовищі. Перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі — наслідок перевищення гранично допустимих викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин певним об\'єктом. Цей об\'єкт і є джерелом негативного впливу і порушником права на безпечне довкілля.

Однак, звичайно, практика не завжди вписується в логічні схеми. Як бути, коли підприємствами не перевищуються ліміти викидів шкідливих речовин, але через різноманітні хімічні і фізичні ефекти їх поєднання призводить до заподіяння шкоди людині? Крім того, екологічні нормативи не повністю задовольняють вимоги практики. Велика кількість хімічних речовин опиняється поза регулюванням. Існуюча практика визначення нормативів для різних природних об\'єктів окремо не враховує комплексну дію шкідливих речовин, які виходять з різних об\'єктів, їх поєднання і утворення нових шкідливих сполук тощо. Значною проблемою нормування є необхідність відповідності нормативів не лише потребам забезпечення здоров\'я людини, а й врахування ступеня негативного впливу на тваринний і рослинний світ. Розроблення екологічних нормативів — справа біологів, фізиків, хіміків, екологів і інших спеціалістів. Звичайно, це досить тривалий і складний процес, який вимагає великого обсягу наукових даних і практичних затрат, але це єдиний шлях визначення меж дозволеної поведінки по відношенню до природи.

Право громадян на безпечне для життя і здоров\'я навколишнє природне середовище відноситься до абсолютних прав і йому відповідає обов\'язок держави і всіх інших осіб утримуватися від порушення цього права. Разом з тим держава, її органи, всі інші юридичні і фізичні особи в процесі своєї діяльності, пов\'язаної з впливом на довкілля, зобов\'язані здійснювати комплекс заходів, спрямованих на дотримання відповідної якості навколишнього середовища, покращання його стану і т. п. Право на безпечне довкілля включає в себе можливість вимагати від інших суб\'єктів (держави, її органів, підприємств, організацій, громадян) здійснювати дії, спрямовані на забезпечення належного стану навколишнього природного середовища, який не призведе до негативних змін в організмі людини (причому їх поведінка може бути як активною, так і пасивною, тобто проявлятися в утриманні від дій, що можуть негативно вплинути на природу і людину).

Стосовно держави, то до неї пред\'являється вимога здійснення в основному активних дій у цій сфері, спрямованих фактично на забезпечення екологічної безпеки. На державу покладається, насамперед, обов\'язок встановлення основних засад, принципів, правил і норм у сфері забезпечення екологічної безпеки. Сюди входить видання достатньої кількості досконалих нормативно-правових актів з цих питань, встановлення екологічних нормативів, стандартів і інших екологічних вимог. На державу покладається обов\'язок ведення належного обліку природних об\'єктів і унікальних природних територій, спостереження за їх станом, змінами. Важливим повноваженням держави є здійснення всіх форм екологічного контролю. Особлива увага має приділятися попереджувальним заходам, які спрямовані на недопущення в майбутньому можливих шкідливих впливів на довкілля, зокрема екологічній експертизі. Держава повинна чітко законодавче визначити і застосовувати заходи примусу, юридичної відповідальності до осіб, винних у невиконанні екологічних вимог.

Крім цього, право на безпечне довкілля охоплює і можливість звертатися по захист порушеного права в суд. При цьому, як правило, порушення права на безпечне довкілля тягне за собою заподіяння шкоди здоров\'ю громадян і відповідно поєднане з відшкодуванням цієї шкоди, тобто реалізацією права на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров\'ю громадян через негативний вплив на довкілля.

Отже, право на безпечне для життя і здоров\'я навколишнє природне середовище — це закріплена законодавством і забезпечувана державою можливість суб\'єкта проживати в середовищі, яке не спричиняє шкоду здоров\'ю, користуватись для задоволення своїх життєво необхідних фізичних і духовних потреб безпечними природними благами, вимагати від держави, а також інших фізичних і юридичних осіб виконання вимог екологічної безпеки, а у випадку їх порушення звертатись по захист порушеного права до компетентних органів.

Право на безпечне навколишнє природне середовище безпосередньо пов\'язане з низкою інших прав, які фактично конкретизують його щодо тих чи інших сфер суспільних відносин та діяльності. Зокрема, в ст. 4 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» закріплено право громадян на безпечні для здоров\'я і життя харчові продукти, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище, а ст. З Закону України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» передбачає: «Кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючого випромінювання. Це право забезпечується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впливу іонізуючого випромінювання на організм людини вище встановлених дозових меж опромінення, компенсацією за перевищення встановлених дозових меж опромінення та відшкодуванням шкоди, заподіяної внаслідок впливу іонізуючого випромінювання».

 

Оставить комментарий