Червона книга. Заповідна справа | Охорона рослинного і тваринного світу

Экология и здоровье

Категорія: Охорона рослинного і тваринного світу

Червона книга. Заповідна справа

Автор: Редактор

Червоні книги - офіційні документи неурядових міжнародних і національних адміністративних організацій, які містять систематизовані відомості про рослини і тварини світу чи окремих регіонів, стан яких викликає стурбованість за їх майбутнє.

Червона книга України стала науковою основою для розробки комплексних заходів щодо збереження окремих видів тварин і рослин, дослідження біологічних видів. Червона книга - символ боротьби за збереження живої природи, без якої неможливе існування біосфери. Червона книга є основним державним документом з питань охорони тваринного та ролинного світу. Вона містить узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, які перебувають під загрозою зникнення, і заходи щодо їх збереження та науково-обґрунтованого відтворення. До першого ви-дання Червоної книги Української РСР (1980) було включено 85 видів тварин та 151 вид судинних рослин.

В останньому виданні Червоної книги України в томі “Тваринний світ” (1994) міститься 382 види і підвиди тварин, до тому “Рослинний світ” (1996) включено 541 вид, підвид, різновидність і форму вищих рослин.

При відборі тварин до Червоної книги виділяють такі категорії:

0. Зниклі — види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація щодо існування їх у дикій природі.

  1. Зникаючі - потребують абсолютної охорони. Наприклад, японський, даур- ський і чорний журавлі, далекосхідна лелека, стерх. Із звірів - азіатський річковий бобер, червоний вовк, барс, амурський леопард (барс), таранський тигр, гепард, з парнокопитних-дзерен, горал, закавказький гірський баран та ін.
  2. Вразливі - знаходяться в небезпеці, але мешкає їх у достатній кількості, щоб вижити, хоч кількість продовжує зменшуватися (бухарська кабарча, джейран, архар, закавказький рудий ведмідь, із птахів- фламінго, качка-мандаринка, дрохва та ін.).
  3. Рідкісні - не знаходяться під загрозою вимирання, але їх така невелика кількість або мешкають вони на таких обмежених територіях, що можуть найближчим часом зникнути (деякі хижі птахи, гуси-сухоноси, уссурійський тигр, морський котик, хохуля, морж).
  4. Невизначені - дані дуже обмежені, і спеціалісти не можуть оцінити їх стан.
  5. Недостатньо відомі - види, які можна було б віднести до однієї з вищеназваних категорій, однак через відсутність повної достовірної інформації питання залишається невизначеним.
  6. 6. Відновлені - види, популяцій яких завдяки вжитим заходам щодо їх охорони не викликають стурбованості, однак не підлягають використанню і вимагають постійного контролю.

Червона книга - результат клопіткої праці багатьох вчених Національної академії наук, природничих музеїв, заповідників, університетів.

У Положенні про Червону книгу України передбачається ціла низка заходів щодо організації й відтворення видів рослин і тварин: від моніторингу за станом популяції, створення заповідних об’єктів, банків генофонду зникаючих видів, до проведення широкої виховної роботи серед населення, встановлення відповідальності за знищення або пошкодження зникаючих видів тварин чи рослин.

Було встановлено, що життєздатність біологічних видів можна забезпечити лише у разі збереження всіх рослинних угруповань. Природні рослинні угруповання - це сукупність певних видів рослин, що зростають на ділянках з однотипними умовами місцезростання та перебувають у тісній взаємодії як між собою, так і з умовами навколишнього середовища. Тому необхідна також охорона ландшафтів, з якими угруповання пов’язані екологічно і філоценогенетично. Завдання збереження рослинного світу необхідно вирішувати в єдиному плані охорони генофонду і фітоценофонду, усього генетичного і фітоценотичного розмаїття природних екосистем. З метою охорони рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угруповань в 1997 році створена Зелена книга України. До Зеленої книги України занесено 127 рідкісних, зникаючих і типових угруповань різного рангу, наведені мотиви і категорії їх охорони, поширення і видовий склад.

Наукове значення Зеленої книги полягає в тому, що в неї вміщені відомості про реліктові, ендемічні та інші рідкісні угруповання. Таким чином, вона створює передумови для дослідження історичних етапів розвитку рослинності та з’ясування закономірностей формування різних її типів.

Положенням про Зелену книгу України визначається п’ять категорій рослинних угруповань, що потребують охорони та занесення до Зеленої книги України, а саме:

  1. корінні рослинні угруповання, у складі яких домінують види рослин, занесені до Червоної книги України, а також реліктові та ендемічні види рослин;
  2. корінні рослинні угруповання, склад яких визначається типовими видами рослин, що зростають на межі свого ареалу чи висотного поширення та мають тенденцію до зниження свого життєвого потенціалу;
  3. рослинні угруповання, що не пов’язані з природною зональністю (болота, луки, водні об’єкти тощо) і потребують охорони з ботаніко-географічних міркувань;
  4. рослинні угруповання, взаємопов’язані зі зникаючими видами представників тваринного світу;
  5. рослинні угруповання, утворені поширеними в минулому видами рослин, які стали рідкісними під впливом антропогенних чи стихійних факторів.

Одним із заходів охорони рослинного світу є розширення заповідних об’єктів і покращення їх структури. Разом з формою охорони закритого типу (заповідники) доцільно розвивати мережу об’єктів напіввідкритого напівфункціонального типу- природні національні парки із зонами абсолютної заповідності, виділяти зони помірної охорони і рекреації. Заповідна справа - це пріоритет сучасної природоохоронної політики держави. Концепція розвитку заповідної справи передбачає розвиток та вдосконалення мережі природно-заповідних територій, системи керування ними та зростання їх суспільного значення для розвитку держави. Важливе значення має розробка і впровадження ефективного економічного механізму функціонування системи природно-заповідного фонду, що передбачає, зокрема, звільнення заповідників від оподаткування (плати за природні ресурси тощо) та впровадження єдиного порядку формування Державного бюджету щодо виділення коштів на збереження і розвиток природно-заповідного фонду. В основі природно-заповідної справи лежать такі принципи:

  • створення в заповідниках як своєрідних “еталонах” природи умов, необхідних для збереження і розвитку всіх видів тварин і рослин;
  • підтримання екологічної рівноваги ландшафтів шляхом охорони природних екосистем;
  • можливість вивчати еволюцію природних екосистем як у регіональному, так і в більш широкому біогеографічному плані; вирішувати багато аутекологічних і синекологічних питань;
  • мережа природно-заповідних об’єктів повинна відображати широтно- меридіанні, а в гірських регіонах- висотні закономірності поширення екосистем;
  • включення в сферу діяльності заповідників соціально-економічних питань, пов’язаних із задоволенням рекреаційних, краєзнавчих та інших потреб населення.

 

Оставить комментарий