Класифікація процесів впливу на природу | Основи загальної екології та її аналіз

Экология и здоровье

Категорія: Основи загальної екології та її аналіз

Класифікація процесів впливу на природу

Автор: Редактор

Як правило, будь-яке свідоме перетворення людиною природи має своєю метою поліпшення умов життя людини. Через це й помітні насамперед, саме позитивні, з погляду людини, процеси. Однак кожна з перемог людини над природою має, за словами Ф. Енгельса, «у другу і третю чергу зовсім інші, непередбачені наслідки, що дуже часто знищують значення перших» (Маркс и Енгельс, т. 20). Існування негативних наслідків господарської діяльності людини змушує вчених і господарників приділяти значну увагу їх вивченню, прогнозуванню, урахуванню в управлінських рішеннях.
Антропогенним (від грец. anthropos – людина, genes – народжений) впливом на природу слід вважати будь-які процеси зміни природи, обумовлені діяльністю людини. Визнаючи певну умовність поділу процесів антропогенного впливу на «гарні» й «погані» (будь-яке втручання сучасної людини у природу несе більшою чи меншою мірою як творення, так і руйнування), слід усе-таки відзначити, що існують як суб’єктивні, так і об’єктивні передумови подібної класифікації.
Суб’єктивні передумови класифікації процесів впливу на довкілля залежать від позиції конкретної особи або групи осіб, які здійснюють аналіз антропогенного впливу. Часто такі оцінки робляться інтуїтивно. У цьому плані процеси антропогенного впливу на природу можуть бути класифіковані на три групи: нейтральні, негативні та позитивні.
Нейтральні терміни-поняття, звичайно, характеризують тільки напрями, характер, вид процесів діяльності людини, безпосередньо пов’язаних зі зміною компонентів природи. При цьому поза увагою залишаються можливі наслідки таких змін. Прикладом може служити ціла низка термінів у різному сполученні зі словом «природа»: «використання» (наприклад, природокористування – використання природи), «освоєння», «перетворення», «зміна», «споживання», «господарювання». Умовно до групи нейтральних можна віднести терміни «підкорення», «вторгнення», «втручання», що внаслідок властивого їм відтінку агресивності мають дещо негативний підтекст. З 1960 р. цього ж негативного забарвлення (однак з іншої причини) почав набувати колись нейтральний термін вплив (на природу). Причина цього – характер діяльності людини, що набирає все більш деструктивної спрямованості. У спеціалізованій літературі можна зустріти й інші терміни, що передають уже «напіввідтінки» або напівтони характеристики процесів антропогенної діяльності. Прикладом можуть бути терміни: «природо творчість», «природо одухотворення», «природоінтелектуалізація» та ін. (Барякин, 1998).
Негативні терміни-поняття характеризують процеси антропогенної зміни природи, що оцінюються конкретними суб’єктами як негативні для людини, об’єктів її життєдіяльності чи компонентів природного середовища. Як правило, на відміну від попередньої групи, ці терміни передають ставлення людини не до процесів господарської діяльності, а до їх наслідків. Це різні процеси «порушення, руйнування, забруднення природного середовища».
Процес погіршення стану довкілля під впливом антропогенної діяльності може бути визначений терміном порушення природного середовища. Цей процес містить у собі такі можливі дії:

  1. забруднення, у тому числі інтоксикацію (тобто види забруднення, що викликають деградацію біологічних компонентів довкілля) та засмічення (перевантаження природного ландшафту нешкідливими безпосередньо для біологічних об’єктів компонентами);
  2. руйнування пейзажу (пейоризацію);
  3. порушення (деструкцію) ландшафту;
  4. роз’єднання (взаємну ізоляцію елементів екосистеми);
  5. знищення, винищування біологічних об’єктів.

Враховуючи найбільш усталену в сучасній літературі термінологію, можна сформулювати понятійну основу для характеристики негативних процесів антропогенного впливу на природу.
У ролі узагальнюючих термінів, що характеризують процес негативного впливу на природу, звичайно, використовують поняття: «екодеструктивна діяльність», «порушення природи», «погіршення якості (довкілля)». Під ними розуміють антропогенні процеси впливу на природу, що погіршують виконання природою своїх функцій. Найчастіше наведені поняття використовуються як рівнозначні, хоча останні два, крім вихідного процесу впливу на природу, можуть також передавати й вторинні природні зміни, що спричинюються діяльністю людини (зокрема, порушенням природних зв’язків і погіршенням якості компонентів довкілля).
Щоб охарактеризувати окремі процеси негативного впливу на природне середовище, зазвичай, називають різні види забруднення, порушення (руйнування) ландшафтів, винищування флори й фауни тощо (докладно аналізуються далі).
Позитивний вплив на природу характеризується двома групами понять. Перша передає захисну (пасивну) спрямованість діяльності людини, покликану законсервувати існуючий стан довкілля. Не випадково в англійській мові схожі з цим поняття (зокрема, у розумінні охорони чи захисту природи) дуже часто передаються терміном conservation (консервація). Друга група понять характеризує активні дії, спрямовані на поліпшення властивостей природного середовища, у тому числі й такі, що відновлюють якість компонентів довкілля та ліквідують наслідки екодеструктивних дій.
1. Захисна група дій передається поняттями: «охорона», «захист», «збереження», «заощадження» (природи та/чи її компонентів) або «запобігання/попередження» (шкідливому/го впливу на природу). Як окремі випадки такого виду діяльності виступають очищення, уловлювання (шкідливих речовин) (англ. варіанти: abatement/control of emission, cleaning, purification).
2. Активна частина дій позитивної спрямованості характеризується поняттями: «відтворення» (зокрема, природних ресурсів, земель природи, довкілля), «відновлення» (рослинності, ландшафтів, лісів, популяції тварин), «рекультивація» (земель, ландшафтів), «поліпшення якості» (довкілля, природного середовища, атмосфери, водойм та ін.).
Під відтворенням природних ресурсів розуміють: 1) для невідновних ресурсів – комплекс дій (або систему господарських підрозділів), спрямованих на забезпечення розширеного отримання (можливостей видобутку) природних ресурсів (наприклад, розвідка й підготовка до видобутку корисних копалин); 2) для відновних ресурсів – штучне підтримання природних ресурсів на певному рівні культивації чи продуктивного стану (наприклад, риборозведення, агролісомеліорація тощо).
Під відтворенням природного середовища (природи, довкілля) розуміють комплекс заходів, спрямованих на підтримання параметрів природних систем у межах, сприятливих для здійснення їхніх функцій. Поняття «відтворення природи» охоплює широкий спектр дій, у якому людина бере на себе або інтенсифікацію чи корегування репродуктивності екосистем, або змінювання для досягнення цих цілей геологічної та/або біологічної систем (наприклад, посадка рослинного покриву, вирощування мальків риб, розселення тварин, розчищення рік, зміна напрямків течії, трансформація (корекція) шляхів міграції птахів і тварин, поліпшення умов їх існування та ін.).
На відміну від відтворення термін «поновлення» передбачає не нові процеси конструювання природних екосистем, а повернення колишнього стану порушених властивостей природного середовища.
Об’єктивні передумови класифікації процесів впливу на довкілля базуються на існуванні науково обґрунтованих кількісних критеріїв оцінки характеру процесів, що відбуваються. Для подібної класифікації звичайно використовуються теоретичні підходи, що базуються на оцінці зміни основних функцій природних систем.
Фізико-біологічний підхід формується на основі оцінки зміни екологічних функцій природи. Прогресивний розвиток екосистем відбувається тоді, коли перебіг процесів у природних системах веде до збільшення кількості вільної енергії. Наслідком цього є збільшення різноманіття системи, поява нових ієрархічних рівнів. І навпаки, коли зміни в екосистемах ведуть до зменшення в них вільної енергії, спостерігається їх збідніння, звужується різноманіття, скорочуються трофічні ланцюги тощо. Фактично це означає деградацію природних систем. Зазначені явища можуть бути як прямим результатом втручання людини у природу (наприклад, винищення флори і фауни), так і опосередкованим наслідком зміни певних властивостей природного середовища (що виникли, наприклад, через забруднення компонентів природного середовища, руйнування шляхів міграції тварин тощо).
Відповідно позитивними змінами природного середовища слід вважати такі зміни, які сприяють прогресивному розвитку екосистем, а негативними – ті, що ведуть до їх деградації. На практиці такий підхід може бути реалізований не через вимірювання енергетичних значень (вільної енергії) параметрів екосистем (що є лише теоретичною основою методу), а через екологічний моніторинг, основу якого становлять біологічні індикатори, тобто окремі види рослин і тварин, які відіграють роль своєрідних екологічних стандартів. Поява чи зникнення їх в екосистемах свідчать про зміну (зміщення) динамічної рівноваги в той чи інший бік і про характер (прогресивний чи деструктивний) впливу на екосистему .
З даною концепцією оцінки характеру антропогенного впливу, як бачимо, пов’язані визначення екологічної рівноваги та її порушення.
Під екологічною рівновагою розуміють баланс природних чи змінених людиною компонентів і природних процесів, що створюють середовище та забезпечують тривале (умовно нескінченне) існування даної екосистеми. Відповідно до порушення екологічної рівноваги – це зміна у процесах взаємодії та у складі компонентів та елементів екосистеми, що веде в остаточному підсумку до її заміни іншою екосистемою на тривалий чи умовно нескінченний термін.
Економічний підхід до оцінки антропогенних процесів впливу на природу ґрунтується на зміні корисності використання факторів природного середовища в суспільному виробництві. Таким чином, позитивними змінами можуть вважатися такі, що збільшують інтегральну економічну оцінку компонентів даної екосистеми. Відповідно в розряд негативних попадають зміни, що знижують економічну корисність факторів природного середовища і, отже, їх інтегральну економічну оцінку. Носієм такого підходу можна вважати поняття збільшення/зменшення продуктивності (природних ресурсів, екосистем, компонентів природи) .
Фізіологічний підхід базується на здійсненні фізіологічних функцій природи, що вимагають підтримання параметрів середовища в надзвичайно вузьких інтервалах. Звичайно, застосування даного підходу щодо класифікації змін на позитивні й негативні пов’язане зі значними труднощами, оскільки межа між ними тонка, мов лезо бритви. Адже для організму людини добре тільки те, що перебуває в межах нормальних значень властивостей середовища , що потрапляє у зазначене «лезо бритви». Непродумане «поліпшення» відповідних параметрів може погіршити фізіологічні функції природи. Отже, оцінку змін природного середовища за фізіологічним критерієм необхідно проводити з надзвичайною обережністю. Тут переважають поняття : «оздоровлення» (середовища); «оптимізація (властивостей середовища за певним параметром: температурою, вологістю, електромагнітними показниками тощо). Термінами «поліпшення» чи «погіршення» (якості довкілля), звичайно, оперують тільки у випадку відхилення властивостей середовища від оптимальних параметрів.
Соціальні функції природного середовища базуються винятково на використанні інформаційної цінності компонентів природного середовища для розвитку особистості. Хоча останнім часом виникають спроби стандартизувати й ці властивості природного середовища (головним чином, на урбанізованих територіях, наприклад, у Японії стандартизується рівень озеленення освоюваних територій, наявність «живності» у місті та ін.), навряд чи найближчим часом можна чекати появи інтегральних якісних показників (не кажучи вже про кількісні), що дали б змогу підвести об’єктивну базу під соціальну (інформаційну) оцінку змін середовища. Поки що соціальний погляд на природу обумовлюють, головним чином, суб’єктивні оцінки. Зокрема, такі поняття, як облагородження/окультурення (ландшафтів) означають наближення природних систем (у тому числі й зруйнованих раніше людиною) до стану, сприятливого (в інформаційному відношенні) для життя та діяльності людини, її духовного розвитку.
Незалежно від критеріальної основи та функціонального призначення всі наведені оцінки так чи інакше мають під собою також і економічний «підтекст». Це означає, що будь-які процеси «порушення» чи «поліпшення» якості довкілля безпосередньо чи опосередковано пов’язані з економічними втратами або вигодами, навіть якщо ці економічні показники не «уловлюються» формальною системою економічних розрахунків. Іншою стороною економічного змісту цих процесів є те, що будь-яке цілеспрямоване поліпшення якості середовища передбачає планування конкретних результатів і відповідне вкладання конкретних коштів.

 

Оставить комментарий