Агроекосистеми та їх ознаки | Теоретичні аспекти загальної екології

Экология и здоровье

Категорія: Теоретичні аспекти загальної екології

Агроекосистеми та їх ознаки

Автор: Редактор

Види штучних біоценозів. Штучні біоценози - це біоценози створені діяльністю людини. До них відносять: канави, ставки, водосховища, лісосмуги, посадки, парки, насипи вздовж доріг, дамби та агроценози.

У природі під впливом діяльності людини все більше проявляються зміни. При цьому природні біогеоценози витісняються штучно створеними агробіоценозами, що є спрощеною, збідненою, а тому і нестійкою екологічною системою. Вони є відкритими незамкнутими системами, які не здатні до самовідновлення та саморегулювання. У штучних системах існує рівновага за умови постійного втручання людини. Залежно від роду діяльності людини штучні (антропогенні) екосистеми поділяються на промислові, сільськогосподарські (агроценози, тваринницькі ферми, птахофабрики), міські екосистеми (міста, села).

Агробіоценози (агроекосистеми) - (від грец. а^гоз- поле та комод- загаль-ний) - це поля, штучні пасовища, городи, сади, виноградники, ягідники, квітники, лісопаркові смуги. Основа агробіоценозу - це штучний фотосинтез, якість якого залежить від умов середовища, від ґрунту, вологи, мікроорганізмів.

Агробіоценози існують не ізольовано від загального природного середовища. Вони, як елементарні частки біосфери, зазнають впливу різних компонентів (диких рослин, тварин) природних біогеоценозів і неорганічного середовища Землі. Цю особливість необхідно твердо пам’ятати тому, що в сільськогосподарському виробництві не завжди враховуються складні взаємозв’язки і взаємозумовленість явищ природи. Нерозуміння того, що в природі все взаємопов’язане і взаємозумовлене, часто призводить до пагубних наслідків. Наприклад, вирубування водоохоронних і полезахисних лісів завжди негативно відбивається на навколишньому природному середовищі. Невміле використання хімічних засобів захисту рослин в агробіоценозах однаково шкідливо як для диких, так для свійських тварин, культурних і диких рослин.

Агробіоценози являють собою спрощену, збіднену, а тому і нестійку систему. Часто в них спостерігається масове розмноження шкідників сільськогосподарських культур, що пов’язане з монокультурністю агробіоценозів. Тому завжди треба дбати про видову різноманітність рослин штучних біоценозів.

Створення агробіоценозів, що відповідають зазначеним вимогам, справа складна, клопітка і потребує деякого часу. Проте вже тепер певне значення в цьому плані мають насадження полезахисних смуг, дотримання правильних сівозмін, розвиток біологічних методів боротьби тощо.

Основними компонентами агроекосистеми є:

 

  • культурні рослини, які висіваються чи висаджуються задля отримання врожаю або підвищення якості ґрунту;
  • свійські тварини;
  • бур’яни, які є поки що неминучим супутником культурних рослин;
  • мікроорганізми ґрунту і гною;
  • різноманітні тварини (головним чином, безхребетні, але також багато гризунів і птахів), які пов’язані ланцюгами живлення з посівами і фермами;
  • паразитичні бактерії, гриби і віруси, що викликають захворювання культурних рослин і свійських тварин.

Агроекосистемами у світі зайняті великі площі, ріллі, плантації, сади і засіяні луки займають 19 млн км3, пасовища та природні луки -26,6 млн км2. У цілому сучасна агросфера охоплює більше 10 % поверхні суходолу, зайнятої ріллею, та ще 20 %, зайнятих сіножатями та пасовищами. Для отримання їжі та кормів також частково використовуються лісові угруповання. Усе це разом складає 32 % площі суходолу.

Порівняння природних екосистем та агроекосистем показує, що хоча за багатьма параметрами вони відрізняються лише кількісно, у сукупності це веде до глибокої якісної своєрідності агроекосистем. Визначають статус агроекосистем не лише їхні внутрішні особливості, але й сільськогосподарські ресурси (кількість укладеної праці, матеріалів, енергії), тип використання продуктів агроекосистем (відбір тільки зерна або вивезення з поля соломи) і характер зв’язку з суміжними агроекосистемами (транспортування гною з однієї агроекосистеми в іншу).

Агроекосистеми порівняно з природними екосистемами відрізняються значним спрощенням будови та функціонуванням (рис. 14). Автотрофним блоком у них служить практично один вид (монокультура), трофічні ланцюги вкорочені, трофічна мережа рудиментарна. Тварини в агроекосистемах є перетворювачами первинної продукції. Займаючи разом з людиною одне й те саме місце в трофічному ланцюгу, вони тим самим немовби конкурують із нею за рослинну їжу. Перетворення рослинної їжі \ тваринницьку продукцію - молоко та м’ясо - удорожчує харчові продукти. Але з погляду дієтики воно тією чи іншою мірою неминуче, оскільки велика кількість видів тваринної їжі легше перетравлюється і багата на ряд потрібних для людського організму речовин, зокрема на білки та незамінні амінокислоти. Хоча орієнтація на -ереважне харчування м’ясо-молочними продуктами, що характерне ряду країн світу. ще не має медичного обґрунтування.

Відповідно до законів загальної екології прості екосистеми нестабільні. Умовою стабільності є біологічне різноманіття, та воно відсутнє в агроекосистемах. Тому стабільність, що так необхідна для господарської стійкості агроекосистем, досягається -ІШИМ шляхом - вкладенням додаткової антропогенної енергії. І чим простіша агро- екосистема, тим більше вона вимагає такої енергії у вигляді ручної або механізованої -раці, внесення добрив, пестицидів і т. ін.

Для стійкого існування агроекосистемам необхідне постійне доповнення такими нидами матеріальних ресурсів, що споживаються рослинами й тваринами в процесі іункціонування. Цей процес спричинює докорінні зміни потоку енергії та кругообігу речовин в агроекосистемах.

 

Оставить комментарий