Становлення біосфери та її характеристика | Основи загальної екології та її аналіз

Экология и здоровье

Категорія: Основи загальної екології та її аналіз

Становлення біосфери та її характеристика

Автор: Редактор

Біосфера (грец. bios – життя, sphaira – куля) – оболонка Землі, у якій існує життя. Цей термін вперше запропонував австрійський геолог Едвард Зюсс у 1873 р. Цілісне вчення про біосферу було створене видатним вітчизняним ученим В. І. Вернадським.
До складу біосфери входять такі частини геосфери:

  1. нижня частина атмосфери – від поверхні Землі до озонової оболонки, тобто до висоти близько 25–30 км. Атмосфера складається із суміші газів (азот – 78 %, кисень – 21 %, аргон – 0,93 %, діоксид вуглецю – 0,03 %, інші гази – менше 0,005 % за об’ємом) та колоїдних домішок (пил, краплі води, кристали тощо);
  2. вся гідросфера – водна оболонка, що покриває 2/3 поверхні планети (її найбільша глибина – в Марсіанській впадині в Тихому океані – 11 030 м). Більше 40 % води міститься в земних надрах (у літосфері). Об’єм гідросфери становить близько 137·107 км3, а хімічний склад наближається середньому до складу морської води. Із загальної маси води близько 98 % знаходиться в океанах і морях, 2 % її загальної кількості становлять прісні води;
  3. верхня частина літосфери – верхня «тверда» оболонка Землі, яку складають земна кора та верхня частина мантії Землі. Товща літосфери – 50–200 км, у тому числі земної кори – до 75 км на континентах і 10 км під дном океану.

Між літосферою, гідросферою й атмосферою постійно відбувається речовинний та енергетичний взаємообмін, проявом якого є, зокрема, землетруси й виверження вулканів.
Усі ці сфери є складовими середовища, у якому існують всі живі організми планети. Ці організми, у свою чергу, не лише існують у біосфері, а й є її творцями. За В. Вернадським, жива речовина – це біогеохімічний фактор планетарного масштабу, під дією якого відбувається перерозподіл, міграція та розсіювання хімічних елементів.
Між живим і неживим непереборної межі не існує. Живою називають динамічну систему, що активно сприймає й перетворює молекулярну інформацію з метою самозбереження.
Основна функція живої системи – самозбереження через випереджальне реагування. Для відновлення і збереження енергії в системі необхідне надходження енергії ззовні, з навколишнього середовища, а також обмін речовин та енергії – метаболізм. У метаболізмі поєднані процеси асиміляції й дисиміляції (синтезу й розпаду) речовин. Наявність програми відтворення у вигляді дезоксирибонуклеїнової кислоти(ДНК) та її висока стабільність порівняно з іншими структурами біологічної системи зумовлюють спадковість. Під впливом змін екологічних чинників спадковість може змінюватися, відбуваються мутації – індуковані зміни в генетичному апараті.
Успадковані зміни та їх відбір під впливом екологічних чинників зумовлюють видоутворення, збільшення біологічного різноманіття, що забезпечує більшу ймовірність збереження життя завдяки існуванню найкраще пристосованих до змін довкілля форм, тобто відбувається біологічна еволюція.
Нині виділяють шість основних рівнів організації живої матерії:

  1. молекулярно-генетичний – редуплікація генів, формування ідентичних молекул на основі матеріалів, що забезпечують спадковість і мінливість;
  2. організмений – цілісність функцій, ріст, онтогенетичний розвиток;
  3. клітинний;
  4. популяційно-видовий – еволюція, тривале існування, таксономічні характеристики;
  5. біоценотичний – трофічні, хімічні, енергетичні зв’язки, кругообіг хімічних елементів, перетворення енергії;
  6. біосферний – форма життя, що поза біосферою не існує.

Кожний із цих рівнів має особливості, але всі вони тісно пов’язані між собою, взаємно впливають один на одного, створюючи єдине ціле – живу речовину. На всіх структурних рівнях організації матерії реалізована лише дуже незначна частка можливих комбінацій молекул. Це означає, що кожний біологічний вид, кожна жива істота є унікальними, оскільки вони мають набір властивостей, за допомогою яких ефективно адаптуються до навколишнього середовища та його змін.
Біосфера є відкритою термодинамічною системою. Енергію вона отримує від Сонця та з надр Землі. Отримана ззовні енергія трансформується й розсіюється, підпорядковуючись двом фундаментальним законам термодинаміки.
Перший закон термодинаміки – це закон збереження енергії (енергія не може ні з’явитися, ні зникнути, вона лише трансформується з однієї форми в іншу). Другий закон термодинаміки – напрям якісних змін енергії у процесі її трансформації з однієї форми в іншу (закон описує співвідношення корисної та марної роботи під час трансформації форм енергії). За другим  законом термодинаміки будь-яка робота супроводжується трансформацією високоякісної енергії в енергію нижчої та найнижчої якості – теплоту, призводить до зростання ентропії (збільшення енергії найнижчої якості, непридатної до корисної роботи, тобто розсіювання енергії).
Вважають, що еволюція біосфери відбувалась у напрямку зменшення ентропії. Чим довшими є ланцюги живлення, тим вони енергетично досконаліші. Саме завдяки ланцюгам живлення в біосфері постійно відбувається не лише кругообіг води й обмін енергії, а й кругообіг речовин, що живі організми використовують для побудови та підтримання життєдіяльності своїх тіл і забезпечення процесів розмноження.
Усього відомо близько 80 хімічних елементів, необхідних біоті. Із продуктами життєдіяльності або після смерті ці елементи повторно потрапляють у довкілля та знову використовуються іншими організмами (постійний кругообіг речовин). Хімічні елементи, що, зазвичай, використовуються у великих кількостях (не менше 0,01 % загальної маси організму), – це макроелементи: С, Н, N, O, Na, P, S, K, Mg, Ca. Вони вибираються організмами з довкілля, поглинаються і концентруються в клітинах. Елементи, потрібні організмам у менших кількостях (до 0,01 %), називають мікроелементами: Cr, Mn, Fe, Cu, Mo, Zn, B, I, F, Se та ін. Отже, до біогенних елементів (їх 22) відносять хімічні елементи, що постійно присутні у складі всіх організмів. Деякі з біогенних елементів входять до складу організмів як мікроелементи (Fe, I, F). В організмі біогенні елементи утворюють біомолекули, що ускладнюються у процесі обміну речовин (метаболізму). Нестача біогенних елементів в організмі призводить до порушення певних функцій в організмі.
Великий і малий кругообіг речовин (насамперед, води, вуглецю, азоту, фосфору, сірки, калію, магнію, кальцію) – життєво важливі процеси біосфери, що мільйони років не порушувалися, доки діяльність людини не набула планетарного характеру. За минуле століття, особливо в останні його десятиліття, антропогенна діяльність призвела до значних порушень кругообігу речовин у біосфері, розвитку глобальної екологічної кризи. Саме діяльність людини значно прискорила процеси вивітрювання гірських порід, зумовила накопичення в атмосфері такої кількості газів, що спричинила розвиток негативних кліматичних змін (парниковий ефект), появу озонових дір і кислотних дощів, деградацію ґрунтів через надмірне накопичення в них токсичних хімічних сполук. Внаслідок збільшення у природних водах, повітрі та ґрунтах концентрації важких металів, нафтопродуктів, пестицидів деградують і гинуть екосистеми, уповільнюються процеси кругообігу речовин у біологічному циклі, частішають випадки «цвітіння» вод внаслідок масового розмноження мікроскопічних водоростей не тільки ставків, водосховищ, а й Світового океану, що обумовлює порушення функціонування екосистем. Людина також створює у величезних кількостях речовини, що не можуть бути залучені до біологічного кругообігу (пластмаси, поліетилен тощо), оскільки не розкладаються в біосфері.
Накопичення в атмосфері вуглекислого газу, спричинене людською діяльністю, може призвести в найближчий час до потепління, танення льодовиків і підйому рівня води в океанах більш, ніж на 100 м, тобто до порушення стійкості біосфери.
Для існування й діяльності людини стійкість біосфери має надзвичайне значення:

  1. біосфера є не тільки джерелом ресурсів для людини, а й приймачем відходів її виробництва та життєдіяльності. Це складна система (фундамент життя), у якій біота сама забезпечує стабільність навколишнього середовища;
  2. біота має граничну господарську ємність, перевищення якої порушує стійкість біоти й довкілля;
  3. у межах господарської ємності біосфера й екосистеми функціонують згідно із принципом Ле Шательє, швидко відновлюють усі порушення рівноваги в довкіллі, залишаючи його стійким. Здатність до відновлення в абсолютних величинах, як і межа господарської ємності, змінюється від ландшафту до ландшафту залежно від продуктивності біоти: в пустелях вона найменша, у лісах – найбільша.

 Перевищення господарської ємності зумовлює порушення біологічного кругообігу речовин, деградацію екосистем, забруднення довкілля. У свою чергу, забруднення й руйнування навколишнього середовища призводить до загибелі багатьох видів організмів.
Головне завдання людини – збереження та відновлення природних угруповань організмів у таких масштабах, що забезпечать господарську ємність біосфери в цілому. Межу зростання людства визначає господарська ємність біосфери, верхнім порогом якої є переведення в антропогенний канал більше 1 % чистої первинної продукції біоти в результаті фотосинтезу; перевищення цього порогу призведе до глобальної екологічної катастрофи й розпаду геному людини, наслідком чого буде зникнення її як виду.

Таким чином, найважливішими рисами біосфери є існування в її межах живої речовини та постійний матеріально-енергетичний обмін із космосом. Наявність життя – це головне, чим відрізняється Земля від інших планет Сонячної системи.

 

Оставить комментарий