Структура сучасної екології та її взаємозв’язок з іншими науками | Основи загальної екології та її аналіз

Экология и здоровье

Категорія: Основи загальної екології та її аналіз

Структура сучасної екології та її взаємозв’язок з іншими науками

Автор: Редактор
Проблема відвернення глобальної екологічної кризи порушила питання об’єднання всіх наукових знань і галузей практичної діяльності на єдиній науковій основі. У результаті екологія перетворилася в комплексну міждисциплінарну науку, структура якої містить близько 90 напрямів і піднапрямів, що сформувалися упродовж останніх десятиліть в усіх галузях людської діяльності, де відбуваються процеси екологізації. Ці напрями умовно об’єднані наступні блоки – біоекологію, геоекологію, техноекологію та соціоекологію, урбоекологію, «екологію людини». Біоекологія займається формуванням уявлень про екологію як економіку природи на основі вивчення потоків речовини, енергії та інформації в життєдіяльності організмів, їх груп і біологічних систем. Вона є праматір’ю й головною складовою сучасної екології. До складу біоекології входять: екологія природних біологічних систем (аутекологія, демекологія, синекологія, біогеоценологія); екологія таксономічних груп; еволюційна екологія. Геоекологія вивчає специфіку взаємовідносин організмів і середовища їх існування в різних географічних зонах, на суші та в океані, у тундрі, тайзі та тропіках, у горах і пустелях тощо; дає екологічну характеристику різних географічних регіонів, областей, районів, ландшафтів; розглядає екологічні наслідки ендо- та екзогенних геологічних процесів, видобутку корисних копалин; займається екологічним картографуванням. Техноекологія – найбільший за обсягом блок прикладних екологічних напрямів (і, відповідно, дисциплін), пов’язаних із такими сферами людської діяльності, як енергетика, промисловість, транс-порт, військова справа, сільське господарство, космос. Серед завдань техноекології слід назвати такі: – вивчення обсягів, механізмів, наслідків впливів на довкілля та здоров’я людини різних галузей та об’єктів діяльності, особливостей використання ними природних ресурсів; – розробка регламентацій природокористування і технічних засобів охорони природи; – розв’язання проблеми утилізації відходів виробництва та відтворення зруйнованих екосистем; екологізація виробництв. За останнє десятиліття в техноекологічних розділах виокремилися підрозділи, кожен із яких має свої методи екологічних досліджень і контролю, свою специфіку впливу на довкілля, способи утилізації відходів, свої методи та шляхи екологізації: – військова діяльність (за її типами) – екологічні проблеми механізованих військ; екологія й ракетна справа; екологія й військово-морський флот; екологічні проблеми військово-промислового комплексу; екологічні наслідки військових напрямів та навчань; екологічна освіта військових кадрів; екологічна безпека військової радіотехніки; військова техніка та стан довкілля, ін.; – енергетика – екологія та ядерна енергетика; гідроенергетика й екологія; екологічні проблеми теплоенергетики; альтернативна енергетика (вітрова, сонячна, біоенергетика, геотермальна та ін.); – промисловість – близько 20 галузевих підрозділів (екологічні проблеми металургійної, нафтопереробної, хімічної, машинобудівної, будівельної, цементної, м’ясо-молочної, цукрової, фармацевтичної, деревообробної та інших галузей); – транспорт – екологічні проблеми повітряного, наземного автомобільного, водного, залізничного, трубопровідного, підземного транспорту; – сільське господарство (агроекологія) – екологія культурних рослин; екологія сільськогосподарських тварин; екологічні проблеми землеробства; екотоксикологія агросфери; заповідна справа в агросфері; агроекологічний контроль: (моніторинг, аудит, експертиза); агроекологічний менеджмент і бізнес; альтернативне землеробство; соціальна екологія агросфери; агро-екологічна освіта й виховання; географічні інформаційні системи (ГІС) в агропромисловому комплексі; екологічні проблеми електрифікації та механізації сільського господарства та ін.; – космічна діяльність – екологія ближнього й дальнього космосу, екологія космічних апаратів; екологія космічних тіл, подібних до Землі. Соціальна екологія – розділ сучасної екології, що вивчає роль людини в довкіллі не як білологічного виду, а як соціальної істоти, а також шляхи оптимізації взаємовідносин людського суспільства із природою. Тісно пов’язана з етнографією та соціологією. Основними завданнями соціальної екології є: – формування екологічної свідомості й екологічної культури; – вивчення взаємовідносин суспільства та природи; – розробка принципів і критеріїв екологічного менеджменту; – формування основ локальної, регіональної та глобальної екологічної політики. Урбоекологія (або екологія міських систем), досліджує процеси урбанізованих селітебних і промислових територій, що формують екологічні умови й особливості функціонування екосистем під впливом житлових масивів, енергетики, транспорту, будівництва, різних галузей промисловості. Це території найбільш техногенно навантажені. Крім того, активно розвиваються такі напрями, як екологічна техніка, екологічна метрологія, стандартизація і сертифікація, економіка природокористування, екологічна політика. Останнім часом формується й такий напрям, як «екологія людини». Об’єктом досліджень цієї науки є людина, але не як соціальний об’єкт, а як біологічний вид. Фактично це екологія біологічного виду Homo Sapienc, але чітких, обґрунтованих розмежувань між соціальною екологією і екологією людини поки що не зроблено. Існують також певні неузгодженості з такими науками, як валеологія, безпека життєдіяльності, медична географія та медична екологія (щодо цілей, завдань, методів досліджень, підходів).
 

Оставить комментарий