Психолого-педагогічна характеристика дітей молодшого шкільного віку

Экология и здоровье

Психолого-педагогічна характеристика дітей молодшого шкільного віку

Автор: Редактор

Найбільш характерною рисою дітей вікового періоду з 7 до 10 років є те, що у цьому віці дошкільник стає школярем. Це перехідний період, коли дитина поєднує в собі риси дошкільного дитинства з особливостями школяра. Ці якості поєднуються в його поведінці і свідомості у вигляді складних, часом суперечливих сполучень. Як і будь-який перехідний стан, даний вік багатий прихованими можливостями розвитку, які  важливо своєчасно впіймати і підтримати. Основи багатьох психічних якостей особистості закладаються і культивуються у молодшому шкільному віці. Тому особлива увага вчених зараз спрямована на виявлення резервів розвитку молодших школярів. Використання цих резервів дозволить більш успішно підготувати дітей до подальшої навчальної та трудової діяльності.

Отже, тепер дитина-дошкільник стає школярем і його основною діяльністю стає навчання.

В жодному шкільному віці навчальна діяльність не пов’язана так тісно зі станом здоров’я і фізичним розвитком, як у молодших школярів. В цьому віці недостатнє відношення до здоров’я дитини може бути серйозним гальмом для успішного навчання.

В цьому віці відбуваються суттєві зміни у всіх органах і тканинах тіла. Так, формуються всі вигини хребта – шийний, грудний і поперековий. Але закостеніння скелета ще не закінчується, звідси – його велика гнучкість і рухливість, які відкривають як великі можливості для правильного фізичного виховання і занять багатьма видами спорту, так і можливсоті, в яких криються негативні наслідки (при відсутності нормальних умов фізичного розвитку).

У молодших школярів енергійно міцніють м’язи і зв’язки, росте їх об’єм, зростає загальна м’язова сила. При цьому більші м’язи розвиваються раніше менших. Тому діти більш здатні до порівняно сильних і розмашистих рухів, але важче справляються з рухами дрібними, які потребують точності. Закостеніння п’ясть рук закінчується до 9-11 років, а  зап’ястя до 10-12 років. Перевантажувати молодших школярів письмовими завданнями не слід.

У молодших школярів інтенсивно росте і добре постачається кров’ю м’яз серця, тому він порівняно витривалий. Завдяки великому діаметру сонних артерій головний мозок отримує достатньо крові, що є важливою умовою його працездатності. Вага головного мозку отримує достатньо крові, що є важливою умовою його працездатності. Вага головного мозку помітно збільшується після 7 років. Особливо збільшуються лобові долі мозку, які відіграють велику роль у формуванні вищих і найбільш складних функцій психічної діяльності людини.

В цей період характерна зміна взаємовідносин процесів збудження і гальмування. Гальмування стає більш помітним, ніж у дошкільника. Але схильність до збудження ще дуже велика, звідси – непосидючість молодших школярів.

Свідома і розумна дисципліна, систематичність вимог дорослих є необхідними зовнішніми умовами формування у дітей нормальних взаємовідносин процесів збудження і гальмування. Разом з тим до 7 років їхній загальний баланс відповідає новим вимогам до дисципліни, посидючості і витримки.

Таким чином, у молодших школярів у порівнянні з дошкільнятами, відбувається значне зміцнення скелетно-м’язової системи, відносно стійкою стає серцево-судинна діяльність, більшу рівновагу набувають процеси нервового збудження і гальмування.   

Всі ці фізичні особливості молодших школярів вчитель повинен обов’язково врахувати у виховному процесі.

Тільки зі вступом дитини до школи його розумова діяльність стає розумовою роботою, яка точно планується і спрямовується на отримання певних результатів.

У взаємозв’язку змісту набутих знань з набутими навичками розумової праці відбувається те, що можна назвати розумовим ростом дитини, який конкретно доводиться здатністю дитини засвоювати все більш складні завдання і набувати все більш складні навички, а також в здатності до самостійної і творчої розумової праці.

У розумовому рості молодшого школяра велику роль відіграє формування навчальної спрямованості, відповідального відношення до навчання. Від вчителя в першу чергу залежить, наскільки серйозною і стійкою буде навчальна спрямованість учнів. Діти молодшого шкільного віку ще не мають глибокої спрямованості, тієї принциповості у відношення до навчання, які формуються на більш пізніх ступенях навчання.

Розвиток окремих психічних процесів здійснюється протягом всього молодшого шкільного віку. Засвоєння знань потребує відповідного розвитку процесів безпосереднього пізнання дійсності: відчуття, сприймання і спостереження.

Спеціально вивчається розвиток звуковисотного слуху (О.М. Леонтьєв), тонкощі розрізнення звукових відтінкув у процесі навчання музичної діяльності. Дослідження показали, що з віком вдосконалюється не стільки абсолютна і вирізняльна чутливість дітей, скільки вміння використовувати різноманітні відтінки звуків, що сприймаються для осмислення музичного твору.

Одночасно із загальним розумовим розвитком дитини вдосконалюється і діяльність її аналітичного апарату. Розвинений аналітичний аппарат сприяє тому, що діти стають чутливими до гармонійних і дисгармонійних поєднань кольорів, звуків, рухів. Зростає й рівень естетичних переживань дітей, що збагачує почуття, підвищується загальна культура.

Отже, відчуття розвиваються в загальному процесі формування й вдосконалення психічної діяльності дитини.

У молодшому шкільному віці далі продовжує розвиватись сприйняття. Завдяки вдосконаленню спостереження сприймання перетворюється в дедалі більш цілеспрямований і керований процес. Істотно розвивається і спеціальний вид сприймання – слух. Слух є своєрідною формою розумової діяльності.

Враховуючи, що молодший шкільний вік є особливо перспективним у розвитку музичного сприймання, необхідна достатня навантаженість на пам’ять дітей. Вона створює запас вражень і знань, потрібних для формування інтересу до музики.

Необхідною умовою засвоєння знань є увага. У дітей цього віку невимушена увага домінує над вимушеною. Це пов’язано з тим, що в цьому віці воля ще не розвинута, регулювання діяльності другої сигнальної системи по відношенню до першої недостатнє. Тому вчителю початкових класів потрібно привертати увагу учнів таким викладанням матеріалу, який не потребує від них великого напруження. Але цим обмежуватись не можна, потрібно розвивати і вимушену увагу учнів, щоб вони привчали змушувати себе бути уважними. Це вдається в тому випадку, коли перед учнями ставляться завдання ясні та посильні.

Для збереження уваги протягом навчальної години необхідно декілька пауз чи відпочинок тривалістю 1-2 хвилини.

Для спеціального і систематичного музичного розвитку на уроках висуваються ті операції і форми мислення, від яких в найбільшій мірі залежить усвідомлення музичного сприймання: аналіз музичного твору (загальна характеристика музики, аналіз виразності окремих засобів), порівняння одного твору з іншими.

Спеціально проведені спостереження показали, що молодші школярі ще недостатньо володіють названими розумовими операціями, їх потрібно цьому навчити. Самостійно виконувати такі операції, де потрібно самостійно мистлити, вони ще не вміють. Важливо вчити дітей способам мислення. Привчати спочатку виділяти головне в музиці (її емоційний зміст, загальний характер), потім аналізувати використані композитором засоби музичної виразності.

Таким чином, мислення дітей характеризується конкретністю та емоційністю. Як говорить К.Д. Ушинський, дитина мислить формами, звуками, відчуттями взагалі. Конкретність мислення означає помітне домінування першосигнальної діяльності над другосигнальною, а звідси  - і труднощі в узагальненні, у відволіканні, коли це потрібно, від конкретних предметів, явищ та ситуацій. Емоційність дитячого мислення у тому, що діти дуже жваво переживають все, над чим їм доводиться думати.

Мислення молодшого школяра розвивається у взаємозв’язку з мовою, яка стає більш зв’язною і стрункою. Діти вже відчувають виразність епітетів і порівнянь, спроможності розповісти про свої враження. Набувається деякий досвід спілкування з музикою, різноманітнішою стає їхня музична діяльність. Виконання пісень і танців, втілення музично-ігрових образів у русі набуває виразності, що свідчить про змогу учнів передати своє ставлення до музики.

Помітними стають вияви музичних здібностей у дітей, особливо у сфері мелодійного слуху. Учні можуть пізнавати знайомі пісні, визначати характер музики, виділяти найяскравіші засоби музичної виразності. У них поступово налагоджується вокально-слухова координація, диференціюються слухові відчуття. Однак ще не сформований голосовий аппарат вимагає обережного та послідовного розвитку діапазону голосу, обмеження сили звучання.

Процес формування співацьких навичок багато в чому залежить від індивідуальних особливостей дітей, від співацької підготовки, з якою вони прийшли в школу. Складність виховання співацьких навичок у молодших школярів полягає в тому, що вони не вміють аналізувати поставлене завдання загалом, не мають здібності переносити досягнуті результати з одного завдання на інше, більш складне, не бачать зв’язку між окремими навичками.

Як і в дитячому садку, у навчанні першокласників важлива роль належить ігровим прийомам, змінам ситуацій, чергуванню слухових і моторно-рухових дій, використанню наочності, поєднанню живого виконання музики з грамзаписом.

А.С. Макаренко писав: “Гра обов’язково повинна бути присутня у дитячому колективі. Дитячий коллектив, який не грає, не буде справжнім дитячим колективом”.

Ігрова форма навчання – важливий принцип організації учбової діяльності молодших школярів.

Ці особливості загального і музичного розвитку дітей молодшого шкільного віку визначають конкретний зміст та методику навчання і виховання на уроках музики.

Програма не вимагає, щоб першокласники оперували спеціальними термінами, адже їм доступні лише початкові узагальнення. Тому знання про музику, які вони дістають, повинні безпосередньо пов’язуватися з їх практичними діями.

/p
 

Оставить комментарий